Невинні жертви війни

 

4 червня Міжнародний день безневинних дітей, що стали жертвами військової агресії. Історія цього дня бере свій початок з 19 серпня 1982 року, коли членами Генеральної Асамблеї ООН було прийнято рішення про запровадження такої сумної дати в пам'ять про дітей, які постраждали у результаті військових конфліктів та будь-якої іншої агресії.

Діти найбільш вразливі під час збройних конфліктів та практично завжди стають жертвами низки злочинів та правопорушень: гинуть, потерпають від насильств та викрадень, їх можуть вербувати та використовувати у військових діях.

Починаючи з 2014 року цей день став особливо важким та болісним для України. Українці  дізналися  як це втрачати дітей під час воєнних дій. Жодна  статистика повною мірою не відображає масштабів втрат, яких зазнали українські діти протягом цього тривалого збройного конфлікту. Держава, у зв’язку з неможливістю забезпечити державний контроль за дотриманням прав людини на тимчасово окупованій території, була позбавлена можливості оцінити реальні масштаби усіх проблем, з якими стикаються діти по іншу сторону лінії розмежування.

 4 червня 2021 року, Україна вперше на державному рівні вшановувала пам’ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

24 лютого 2022 року сталось найстрашніше – російська федерація почала широкомасштабний наступ на Україну. Кожен українець назавжди запам'ятає ранок 24 лютого 2022 року. Ранок, коли життя поділилось на «до» та «після». Ранок, коли почалась війна.

За даними Офісу генерального прокурора України, від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинуло 485 дітей, поранено 1005.

Як повідомляють на державному порталі «Діти війни», з України депортовано щонайменше 19 501 дитину. Повернути вдалося лише 371.

Дитяча омбудсменка України Дар'я Герасимчук заявляла, що, оскільки частина території України опинилася в окупації і влада не має туди доступу, може йтися про кілька сотень тисяч викрадених дітей.

27 квітня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, у якій депортацію українських дітей названо геноцидом.

Сьогодні, у ХХІ столітті, в самому центрі Європи, кожного дня гинуть мирні люди, гинуть діти. Війна жахлива завжди, але смерть дітей під час війни не піддається усвідомленню та жодному виправданню.

Втрата рідних, поранення та травми, зруйновані домівки, безкінечні обстріли, викрадення та насильницьке вивезення на територію країни-агресора стали новою моторошною реальністю для десятків тисяч українських дітей. Збройні сили російської федерації цинічно знищили дитинство цілого покоління українців. Жорстока реальність назавжди залишить по собі глибокі психологічні травми. Таке не можна ні забути ні пробачити.

 Діти повинні засинати у своїх ліжках, а не в холодних підвалах, не повинні голодувати, втрачати батьків, зазнавати моральних та фізичних знущань, розпізнавати різні види зброї за звуками. Діти повинні жити під мирним небом. А злочинці, які розв’язали війну і скоюють військові злочини, повинні понести покарання!