Музей Кафки в Празі – життя, зіткане зі сну

 

На західному березі річки Влтави, неподалік Карлового мосту, знаходиться незвичайна площа. На її дальньому боці є подвійні двері, що ведуть до одного з найцікавіших і захоплюючих музеїв Східної Європи.

Чимало людей вважають Кафку суто німецьким письменником і він дійсно писав німецькою. Та все ж таки увесь похмурий та загадковий колорит його творів, його герої, уся його таємничість – все це народилось саме у Празі.

Кафка народився у Празі, в 1883 році, в родині власника крамнички Германа та його жінки Юлії. Він закінчив німецьку гімназію, а потім навчався в німецькому університеті. З дипломом правника в кишені він зайнявся літературною працею й з цієї чарівної пастки вже ніколи не вирвався.

Кафка відвідував літературні кав’ярні, що мали загадкові назви «Ґо-го», «Ельдорадо» чи «Люцерна», бродив старою Прагою, легенди якої знав досконало, дорогою заходив до знайомих. Наприклад, до чарівної пані Берти з аптеки поруч, чи до товариша і письменника Альфреда Кубини. Ïм він читав свою прозу, а вдома в найманих квартирках вів щоденник і писав свої оповідання. В них відтворювався неповторний образ Праги, міста, яке любив, але яке не завжди відплачувало йому тією ж монетою. Він з Праги так і не вирвався. «В цьому малому колі сховане все моє життя», – наприкінці життя написав Кафка. Як тут не згадати один з найвідоміших його афоризмів: «Клітка пішла шукати пташку».

Прага уся пронизана спогадами про письменника, якого вже навіть встигли перетворити на своєрідний бренд чеської столиці.

Кожного, хто приїде до цього міста, приведуть до музею Франца Кафки.

В темних лабіринтах, посеред чорно-білих світлин та старовинних манускриптів, під химерними балками, які нагадують шибениці, панує екзистенційний всесвіт Кафки.

Незабутні враження на рівні провокації чекають відвідувачів ще перед музеєм. На його подвір'ї встановлено роботу скандально відомого сучасного чеського скульптора Давида Черні – фонтан у вигляді двох бронзових чоловіків. З боку чоловіки виглядають як покручені телевізійними перешкодами блідо-зелені зображення. Вони невідривно дивляться один одному в очі, дзюрячи у ванну літературними цитатами. Ванна ж, в яку вони дзюрять, виконана у формі Чехії. Чоловіки приблизно стоять в тих місцях, де на реальній мапі знаходяться міста Прага і Брно. Протистояння цих міст по-справжньому відоме тільки чехам і є символічним значенням композиції.

На скляному підґрунті – величезне фото суворого батька, Германа Кафки: лише крізь його обличчя видно увесь інший світ – чорно-білий, знеособлений, стерилізований.Біля входу в музей у формі розгорнутої книги стоять дві великі чорні літери «К». Це не тільки початкова буква прізвища письменника, але й ініціал його культового головного героя К. Виставка-музей так і називається – «Місто чоловіка на ім'я К. Франц Кафка і Прага».

Музей Кафки складається з двох частин. Перша називається «Кафка у Празі. Екзистенційний простір» і демонструє  як місто формувало життя автора творів «Замок», «Перетворення», «Америка», «Процес» та багатьох інших.

Вузькі та заплутані коридори, вуличне світло потрапляє всередину через малесенькі віконця – в минулому в цій будівлі знаходився завод з виготовлення цегли. 

 

Всі стіни тут обвішані чорно-білими вицвілими сімейними та жахливо збільшеними світлинами близьких та друзів письменника, доповненими чернетками та цитатами з його творів. 

Всі вони виконують роль наратора та розповідають сучасникам про оточення автора в доленосному для нього місті, занурюючи в минулі роки.

На скляному підґрунті – величезне фото суворого батька, Германа Кафки: лише крізь його обличчя видно увесь інший світ – чорно-білий, знеособлений, стерилізований. 

 

На велетенському екрані безперервно йде закільцьований відеофільм – стилізована хроніка Праги, пронизана безвихіддю, страхом та відчаєм. Ось перед нами оживає Староміська площа з метушливими людьми та численними екіпажами, трамваями, вежами, а неподалік стоїть будинок, де пройшли дитячі роки письменника.

Далі крокуємо затемненими переходами, повз круглі скляні столики з книгами. 

І звідусіль – цитати німецькою, англійською та чеською – з  листів і щоденників, оповідань і романів Кафки.

 

 

У наступному відсіку лабіринту з чорно-білих фотографій посміхаються улюблені жінки Франца –  Феліція Бауер, Юлія Вогризек та Мілена Єсенська, яким він присвятив чимало сторінок в «Щоденниках 1910-1912 рр.», «Щоденниках 1913-1923 рр.», у «Листах до Феліції (1912)» та в книгах «Листи до Мілени. Лист батькові», «Подорожні щоденники. Вісім зошитів». Кожна фотографія укладена в якийсь скляний ящик, підвішений на ланцюгах.

І нарешті – остання зала першої частини виставки: тут бачимо свідоцтво про смерть та некрологи в газетах чеською та німецькою.

Якщо перша частина виставки знайомить нас з реальною Прагою, то другий етап екскурсії – «Уявна топографія» – це Прага Кафки, якою він її зображував: ще більш похмурою та задушливою.

З кожного кута лунають зітхання та шарудіння, драматичні звуки скрипки, воронячі крики, чийсь ледь чутний шепіт і гнітюча, дуже гнітюча музика. Хіба ж не таку атмосферу відчувають читачі, коли занурюються у твори Кафки?

Щоб вибратися з цього моторошного місця, потрібно пройти по довгих коридорах зі стилізованим архівом документів, на кожному ящику якого написано ім'я чиновника з романів письменника.

А ще в цій частині експозиції є відома нескінченна канцелярія – бюро з чорними скриньками картотеки, деякі з яких відкриті й ми бачимо таблички з іменами: наприклад, «Йозеф К.». Серед чорних картотечних скриньок раптом з’являється чорний телефон, з якого волає з канцелярською виразністю німецький баритон. І ніби ми самі вже перетворюємося на героїв «Процесу».

 Один з яскравих експонатів у цій частині експозиції –  макет машини (знаряддя мученицької страти), винайденої директором виправної колонії в одному з оповідань Кафки.

Невеликий макет за формою нагадує фрезерний верстат на поверхні якого лежить людина. До його тіла підходять якісь тиски, гвинти, стрижні. Вони вкручуються в живе тіло до тих пір поки не почне сочитися кров. Вниз ведуть жолобки і трубочки, по яких кров витікає з тіла до тих пір, поки замість живої людини не залишиться лежати безкровна плоть. Мабуть так Кафка уявляв собі життя людини.

Експонат завершує музейну виставку і ставить крапку в довгому ланцюгу подій, що ведуть нас по внутрішньому простору життя письменника.

Своєрідність літературної спадщини Ф. Кафки, дозволяє вважати його «пророком двадцятого століття», який передбачив жахи життя в тоталітарній державі і кошмари нацистських таборів.

Не пошкодуйте часу і відвідайте музей, коли будете в Празі. А до того – спробуйте зануритись у світ Кафки, читаючи його твори.