GORTA MÓR - ГОЛОДОМОР ІРЛАНДСЬКОЮ

 

На набережній в Дубліні неможливо пройти повз ці статуї. Шість людських фігур та собака виконані в натуральну величину. По їх виразу обличчя, худорлявості та позах можна здогадатися, що це інсталяція "Голод", присвячена загиблим від Великого ірландського голоду 1845-1849 рр. Він забрав понад мільйон життів.

Це, а також активна еміграція призвели до зменшення кількості ірландців в Ірландії на 1851 рік на 30%.

 

An Gorta Mór -  неможливо не помітити  схожості звучання зі словом Голодомор. Так само тяжко не помічати історичних паралелей у долі двох народів. А може це і спільна історія, британські вчені стверджують, що пращури ірландців жили на території сучасної Херсонської області. Роковини українського Голодомору 1932-33 років слушна нагода нагадати історію ірландського голодомору.

         «Я вже за п'ять хвилин відчував жах! Барак переповнений хворими і вмираючими, без підлоги, без меблів і з плямами брудної соломи, покритої все ще більш брудними клаптями і плямами фекалій; дехто просив отця Матвія води а інші  благословення померти», писав капітан американського пароплаву.

З початку 1840-х рр. в Ірландії посилився рух за розрив унії з імперією.  З цим дивним чином збігся Голодомор у країні, в 1845-1849 рр. На той час більшість ірландських господарств перейшли від вирощування традиційних сільгоспкультур до розведення великої рогатої худоби, м'ясо якої повністю постачалося до Англії. Прості ірландці змушені були почати культивування картоплі, як головного продукту споживання протягом року, благо він давав сходи і на неродючих землях.

Але в 1845 році значна частина врожаю згнила.

Неврожаї картоплі бували і перед тим. Але тоді ситуацію вирішувала короткострокова допомога, і, якщо наступний рік приносив добрий урожай, лихо зводилося до мінімуму. Тому, коли в 1845 році картопля не вродила, влада не виявила занепокоєння.

 Цього разу ситуація була набагато серйознішою. Тепер відомо, що причиною неврожаю 1845 року був картопляний грибок (phytophthora infestans). Цей грибок, що переноситься повітрям, швидко поширився від одного картопляного поля до іншого. Заражена картопля буквально гнила в ґрунті, а та, що лежала в погребах, як казали, «танула на очах». Оскільки садили тільки один сорт картоплі, грибок уразив весь урожай в Ірландії.

 

Потім, 1846 року, посадили низькопробну розсаду –  картоплю, яку вдалося врятувати попереднього року, але хвороба знищила і другий урожай. Тепер збирати було нічого, і в результаті багато працівників втратили роботу. Землевласники просто були неспроможні заплатити їм.

Уряд розробив різні плани надання допомоги, наймаючи цих зубожілих людей (переважно на будівництво доріг), щоб вони могли забезпечити необхідним свої сім’ї.

Дехто міг отримати роботу тільки в робітних домах. Ці заклади наймали нужденних. За свою працю робітники отримували їжу та місце для ночівлі. Працювати доводилось дуже важко. Їжу часто давали зіпсовану. У притулках для ночівлі не було жодних умов для життя. Декотрі робітники не вижили.

Здійснені заходи принесли якесь полегшення. Але найгірше чекало попереду. Зима 1846—1847 років видалася надзвичайно холодною, внаслідок чого працювати на вулиці було практично неможливо. Різноманітні державні установи роздавали безкоштовно їжу. Проте через два роки кошти, виділені державою на допомогу нужденним, стали вичерпуватися, та й всієї тієї допомоги було недостатньо для фізично ослаблених людей, яких ставало чимраз більше. Потім Ірландію вдарило ще одне спустошливе лихо.

Землевласники, що жили далеко від своїх володінь,— а багато з них самі потрапили у великі борги — і далі вимагали плату за оренду. Більшість їхніх орендарів не мали коштів, щоб платити за надані їм землі, і тому тисячі людей були вигнані зі своїх ферм. Декотрі просто покидали землю та йшли в міста у пошуках ліпшого життя. Але ці люди не мали ані їжі, ані грошей, ані житла. Куди ж їм було податися? Для щораз більшого числа людей єдиним виходом стала еміграція.

Протягом шести років голоду 5000 кораблів здійснили ризиковану подорож через Атлантичний океан, долаючи відстань у 5000 кілометрів. Багато кораблів вже були старі. Перед тим декотрі з них використовували для перевезення рабів. Якби не надзвичайний стан, вони б давно вийшли з ужитку. У трюмах була страшенна тіснота, але їх практично не ремонтували. В умовах антисанітарії пасажири мусили перебиватися мізерними пайками.

Тисячі пасажирів, ослаблені голодом, почали хворіти. Багато так і не побачили землі. У 1847 році кораблі, що пливли до Канади, стали називати домовинами. Приблизно зі 100 000 емігрантів, яких вони перевезли, понад 16 000 померли або під час подорожі, або невдовзі після прибуття. У листах своїм друзям та родичам в Ірландії вони повідомляли про ці небезпечні умови, але потік емігрантів не зменшувався.

Усього декілька лендлордів надали допомогу своїм колишнім орендаторам. Скажімо, один землевласник винайняв три кораблі для перевезення тисячі своїх орендарів. Проте більшість емігрантів мусили самі докладати зусиль, щоб виїхати. Не раз траплялося, що з великої сім’ї могли виїхати лише один-два члени. Уявіть, який розпач огортав усіх на пристані: тисячі людей приходили попрощатися зі своїми родичами, думаючи, що, ймовірно, розлучаються назавжди.

В результаті голоду загинуло більш 1 мільйона осіб і ще 1,5 мільйона емігрували в пошуках кращого життя...

Про такі події необхідно пам’ятати і вшановувати пам`ять загиблих.

Джерело : https://enigma.ua/.../gorta_mor_tse_golodomor_irlandsbkoyu