«Танцювальна революція» Лізи Віди

 

Нідерланди. Зимою 2024 року вийшла «Танцювальна революція» Лізи Віди.  Нова проза Віди,  як і відома її книга «Олександра», так само пов’язана з Україною.  

Ліза Віда позиціює себе як нідерландська й українська письменниця. Бабуся Віди була українкою. Власне, вона і є тою Олександрою, яку потім Віда зробила героїнею однойменного роману. Олександру депортували до Німеччини 1942 року, вона працювала на хімічному воєнному підприємстві, потім вийшла заміж за голландця і зрештою опинилася в Нідерландах матріархом великої родини.

Ліза Віда народилася в Роттердамі 1989 року. Україна опинилася в центрі уваги й прозових проєктів Веди, і її аудіовізуальних творів як данина бабусі. Україна –  дуже особиста, навіть інтимна тема для Віди, так вона її і проговорює.  

«Танцювальна революція» – роман-алегорія, чорнушна фантасмагорія, Україна тут не названа, але саме про неї тут ідеться. Україна наразі зветься Бесалією, в країні два з половиною роки тому почалася війна. Мирна, заможна країна, мешканці якої дивляться на бесалійців як на учасників кривавого реаліті-шоу і де відбуваються основні події роману, зветься Елітарією. Це два основних місця дії.

Через пів року від початку війни елітарійці почали знаходити мертві тіла тих, хто загинув у Бесалії  – у своїй ванній, на дитячих майданчиках, за обідніми столами, в парку, всюди. Тіла загиблих на війні матеріалізуються в мирній країні, порушуючи спокій громадян. Тепер в Елітарії працює спеціальна служба, яка знаходить і вивозить ті тіла з приватних домівок. Звісно, якщо не вийде мерців затанцювати. Якщо сильно докластися і наполегливо працювати, тіла можна затанцювати, але то небагатьом вдається.

Цим танцем можна повернути до життя тих, хто помер насильницькою смертю або помер надто рано. Перші місяці танцювали багато, до життя повертали сотні бесалійців. Вони потім влаштовувалися працювати в центри біженців, на бійні корів патрати і на кладовищі могили копати (ніяких варіантів понад цих), аби заробити на дорогу додому. В перші місяці лише хітова пісня «Глугла», яку записали в сусідній щодо Бесалії країні , зробила ритуал вірусним танком і повернула до життя та дала прихисток сотням бесалійців. Згодом елітарійці танцювали все менше, адже не кожен танець відживлював мерця, а сил ритуал забирав багато і залишав по собі злість-відчай. Зараз, здається, уже ніхто не танцює, кажуть, та й війна у Бесалії майже закінчилася, лише одинокі обстріли і точкові бомбардування, ну і заміновано там навколо все, звісно. Тіла забирає спеціальна служба, яка робить фото і ховає мерців. Їх офіційно в протоколах звуть «мертва діаспора».   

Бесулійці, упасійці, елітраці. Той, хто напав на Бесулію, зветься теберійцями. Ні, ніщо і ніхто тут прямо не названий, замовчування при цьому свої розуміють, а чужим не треба – той великий код, якого Віда тримається і вшановує. Ні, це не спроба озвучити «Росія – країна-терорист» і тим образити якогось голландського путініста, це спосіб надати «Танцювальній революції» універсальних змістів, зробити книжку про війну взагалі  вічною історією.

Більше читайте в статті  Читомо : https://chytomo.com/tantsiuvalna-revoliutsiia-lizy-vidy-mizh-mahiieiu-vijnoiu-ta-reprezentatsiieiu-ukrainy/?fbclid=IwY2xjawM162tleHRuA2FlbQIxMQABHhE3ELhECGjGijNVH4tZHYxrSbI_3Ud1WraAukL-hvY1-zYSYKfImxnsjZxc_aem_VoZop2caA5VfO7FRlBLjtQ