Перекладачка творів Василя Шкляра, Тані П’янкової та Андрія Любки отримала литовську премію

 

Литовська перекладачка української літератури Доната Рінкевичене стала лавреаткою премії Metų vertėjo krėslo 2026 року за переклад роману Василя Шкляра «Заяча церква».

Нагороду, яку присуджують Литовський ПЕН-центр і Міністерство культури Литви, вручила міністерка культури Литви Вайда Алекнавічене. Церемонія відбулася у залі Пранцішкаса Смуглевічюса бібліотеки Вільнюського університету.

«Ця нагорода  –  це визнання найвищої перекладацької майстерності, а водночас і подяка за прокладені мости між історичним досвідом Литви й України. Книжка «Заяча церква» розповідає про спільний спротив імперії, а сьогодні, коли Україна й далі мужньо захищає свою свободу, цей твір набуває ще глибшого значення»,  –   зазначила Алекнавічене.

 Вона подякувала перекладачці за те, що та відкриває литовським читачам український історичний досвід від Голодомору й радянського терору до війни та боротьби за свободу через художню літературу.

Рінкевичене відзначили за ретельний і професійний переклад роману. Журі також звернуло увагу на мовне чуття перекладачки та багатство перекладу. Литовське видання «Заячої церкви» у 2025 році випустило видавництво Спілки письменників Литви.

«Заяча церква»  –  роман Василя Шкляра про литовського партизана, який опиняється на засланні на Донбасі й зустрічається з українськими повстанцями. У тексті йдеться про спільний спротив імперії та історичний зв’язок між досвідом Литви й України.

Доната Рінкевичене перекладає книжки з української мови шість років.  Серед відомих перекладів Рінкевичене  –  «Карбід» Андрія Любки, «Хто ти такий?» Артема Чеха, «Позивний для Йова» Олександра Михеда, дитяча книжка «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко, видання Романи Романишин та Андрія Лесіва «Війна, що змінила Рондо», а також тексти в антології «Воєнний стан» та інші переклади.

Metų vertėjo krėslo  –  одна з найпрестижніших премій у сфері літературного перекладу в Литві.  Лавреатам вручають диплом, грошову премію та крісло, що символізує самотню працю перекладача й побажання, щоб ця праця була зручною. Щороку крісло має інший вигляд. Традицію багато років підтримує поет і меценат Гінтарас Блейзгіс.