Як український винахід допоміг створити американську авіацію

 

Володимир Джус. Український винахідник, який зробив переворот в світовій авіаіндустрії. У Сполучених Штатах про нього пишуть книжки, називають українським Генрі Фордом, а його розробки не втрачають своєї актуальності й у наш час. Хто б міг подумати, що все це про вихідця з простої селянської родини, що мешкала неподалік Збаража.  

5 січня 1895 року в с. Чернихівцях Збаразького повіту королівства Галичини й Володимирії, яке входило до складу Австро-Угорщини (тепер Збаразький район, Тернопільська область, Україна), в багатодітній родині хліборобів Івана та Ксенії Джус народився син Володимир.

Батько помітив схильність сина до майстрування й після закінчення початкової школи влаштував його вчитися на столяра до місцевого майстра. А доньку із зятем благословив на еміграцію до США для гарних заробітків та допомоги родині. Минув рік, вона почала надсилати з-за океану невеликі кошти. Це значно покращило економічний стан сім’ї. Тоді, маючи лише 18 літ, Володимир вирішив, що може мати більше перспектив в Америці, хоча тато такого рішення не схвалював.

В одному простому костюмі, з 25 доларами, захованими в шкарпетках, молодий мандрівник в 1913 році сів на корабель, який відпливав до Канади. Через кілька місяців, отримавши дозвіл, перетинає американський кордон під ім’ям Вільям Джус (William Dzus) і їде до Ньюарку, штат Нью-Джерсі. Без пригод діставшись до пункту призначення, він оселився в сестри.

Заробітчанину без знання англійської мови спочатку було тяжко. Доводилося працювати викидайлом у ресторані по 12 годин на добу, без вихідних, за 85 центів, потім – вантажником, а ввечері навчатися англійської у ремісничій школі. Здобувши професію токаря, Володимир працевлаштувався на завод безпечних бритв у м. Орендж, штат Нью-Йорк.

На спеціальних курсах вивчав автомеханіку, електромеханіку і креслення. Під час праці із пресом зрозумів, що через недосконалу його конструкцію може легко травмуватись. Тож, щоб запобігти цьому, вигадав механізми для запобігання від нещасних випадків.

Життя потроху налагоджувалося. Восени 1917 року український новоамериканець одружився на подрузі дитинства Єві Скалецькій. Незабаром у подружжя народився син, якого назвали Федором-Теодором. Однак радість ця тривала недовго, бо мама малюка захворіла на туберкульоз й довелося переїжджати до Вест Айсліпа (West Islip), де повітря було кращим. На новому місці продовжував працювати токарем, механіком, навчатися на вечірніх професійно-технічних курсах.

У 1918 році Джус розпочав процедуру патентування свого першого винаходу – удосконаленого токарного станка. У 1922 році він отримує на нього патент, однак працедавець одразу ж привласнив його собі.

Незабаром померла улюблена дружина. Щоб легше пережити нещастя, винахідник повертається до Ньюарка, де його влаштував на роботу у свою будівельну фірму давній друг. Скоро Володимир-Вільям придбав обладнання, збудував гараж та відкрив власний автосервіс.

Отримавши перші значні прибутки, в 1927 році одружився вдруге на Ганні Резнік, доньці власника будинку, квартиру в якому орендував. Молода дружина мала двох власних дітей, тож витрати сімейного куцого бюджету значно збільшились.

Незабаром він успішно запатентував вітрогін для радіатора автівки, а згодом вигадав першу решітку для захисту радіатора від каменів під час руху автомобіля по дорозі. Ці винаходи, однак, прибутку фактично не дали, бо настали часи Великої депресії. У 1929 році навіть довелося закрити підприємство й піти працювати слюсарем-інструментальником у фюзеляжному цеху авіапідприємства Фейірчілд Ейркрафт Компані в Фірмінгдейлі (Fairchild Aircraft Company, Firmingdale), штат Нью-Йорк.

І тут політ фантазії новатора не мав меж. Винаходи для авіапрому були поставлені ним на потік. Найкращою його ідеєю у 1932 році був стійкий до вібрації, перепаду температур і тиску повітря закріплювач для фюзеляжу літака – Dzus fastener. Одночасно конкуренти почали судові процеси, щоб залишити собі права на патенти. Після довгого розгляду справ суд виніс рішення: всі авторські права на винаходи належать українцю з Тернопільщини, який 26 квітня 1932 року заснував Dzus Fastener Company Inc. у Вест-Айсліпі на Говлей авенью. Пізніше він переїхав на Union Boulevard, 425, полишивши працю на авіазаводі.

У 1933 році Джус побудував фабрику. Перші 16 закріплювачів виготовив за 4 долари для Амфібен Ейкрафт Компані. Нові моделі літаків цивільної та військової авіації гостро потребували інновацій, які щедро пропонувало новостворене підприємство. У 1935 році ним були захоплені зовнішні ринки збуту. Наступного року у новому приміщенні корпорації працювало 16 механіків, три службовці й адвокат-скарбник Френсіс Кларк.

У 1938 році запрацювали новозбудовані фабрики у Канаді, Франції та Великобританії з річним прибутком в 100 тисяч доларів, потім – 500 тисяч (1940 р.). Дядько Сем у 1939 році замовив у нього технічне обслуговування 50 тисяч літаків, а після нападу 7 грудня 1941-го японських ВМС на Перл Харбор, з початком військових дій на островах Тихого океану й вступом США у ІІ світову війну співпраця з Пентагоном лише поглибилася. Це стимулювало швидку розбудову ще однієї фабрики в Глендейлі, штат Каліфорнія. Наприклад, у 1943 році підприємства Джуса працювали цілодобово, працевлаштувавши більше 1000 робітників лише у США, випустивши за місяць 30 мільйонів закріплювачів.

Стабільна фінансова незалежність дозволила інвестувати в розробку нових технологій й винаходів, розвинути інші напрямки виробництва: замки для трамваїв, закріплювачі для пошкоджених кісток (медицина), закріплювачі для комп’ютерної техніки, медичних приладів, автівок, кораблів, залізничних вагонів.

 

У 1948 році Володимир Джус став першим  президентом Українського інституту Америки, а у 1955 році придбав для цього розкішний особняк у Нью-Йорку на П’ятій авеню. Ця розкішна будівля, що нагадує справжній палац, до сьогодні розташована там. Вона тривалий час слугувала резиденцією багатьом заможним американцям. Український Інститут Америки та Володимир Джус займався підвищенням авторитету України, допомогою українцям в еміграції,  зміцненням зв’язків України та Америки.

Найближчі родичі бізнесмена, залишившись в Україні, зазнали репресій від комуністів. Брат став вояком УПА й загинув в бою з агентами НКВС. А матір, братова дружина разом з донькою+ були заслані на 5 років до сибірських концтаборів.

Меценатська і благодійна діяльність Джуса мала кілька векторів:

1) підтримка Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Української вільної академії наук;

2) видавництво україномовних газет, журналів, книжок;

3) організація і матеріальне забезпечення українських шкіл, курсів української мови, дослідницьких студій з українознавства в університетах;

4) фінансування культурних пізнавальних заходів – візитівок про Україну;

5) пожертви на працю Міжнародного Червоного Хреста, Карітасу, для медичної допомоги потребуючим землякам;

6) утримання бібліотек, музеїв, гранти на професійно-технічну освіту у місцевостях, де існували його фабрики;

7) заснування 3 травня 1948 року Українського Інституту Америки (УІА) – потужного культурно-інформаційного, громадсько-політичного, наукового центру українців Північної Америки.  

Більше можна прочитати  ТУТ