Григорій Степанець – людина, яку має знати кожен українець

 

Без публічності. Без пафосу. Без камер. Але з глибоким серцем і незламною любов’ю до свого коріння.

Саме він заповів Україні понад три мільйони доларів. Не заради оплесків. А тому, що не забув, хто він.

Григорій Степанець народився 8 квітня 1938 року у Вінниці.

У роки Другої світової війни, коли Григорію було 3 роки, загинув його батько. У 1941 році Вінницю окупували нацисти, тому його з матір’ю евакуювали на Урал. До Вінниці родина повернулась після травня 1945 року. Їм було важко, голодували. Виживали завдяки дядькові, який повернувся з війни без ноги. Мати Григорія була хворобливою, жінка підробляла гаптуванням, дядько працював художником-оформлювачем.

Пізніше у рідному місті хлопець закінчив школу №4  із срібною медаллю – нині це ліцей імені Д. І. Менделєєва, – а у віці 18 років переїхав до Москви і вступив у Московський університет імені М. В. Ломоносова. Степанець отримав ступені магістра з математики та фізики, а також звання кандидата наук із фізичної хімії.

Вчений знав і вільно володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, італійською та англійською.

Здавалося б — усе йшло до блискучої наукової кар’єри.

Але Григорій був опонентом радянського режиму, тому працювати й жити в СРСР чоловіку було не легко – через підтримку дисидентів його звільнили з Геофізичного науково-дослідного інституту. Тривалий час чоловік був об’єктом переслідування КДБ.

Він довго не міг знайти роботу, оскільки був «звільнений за статтею». За словами дочки, Григорій тоді став навчати дітей математики та готував майбутніх студентів до вступу до університету. Крім того, він подав заявку на виїзну візу, але отримав відмову.

Він влаштувався до Третьяковської галереї, де працював старшим програмістом та аналітиком, брав участь у розробці інформаційної системи для оцифрування творів мистецтва. Коли до влади прийшов Михайло Горбачов, Григорій Степанець отримав дозвіл на виїзд з СРСР.

У 1989 році, вже в епоху перебудови, йому вдалося виїхати з СРСР. У США починав усе з нуля. Перш ніж влаштуватися в компанію Microsoft, Григорій близько року витратив на пошуки роботи. Весь цей час вінничанин жив у гуртожитку для емігрантів у Нью-Йорку, а коли вдалося влаштуватися в Microsoft у Редмонді штату Вашингтон, він переїхав у Сіетл.

У Microsoft працював інженером, отримав патент у сфері декодування даних. Його поважали — не лише за талант, а й за гідність.

За понад 30 років, які Степанець прожив в США, його ставлення до батьківщини не змінилося. Він так само зворушливо говорив про рідну Вінницю, згадував й шанував Україну й робив усе можливе, щоб вона швидше перемогла у війні  з росією.   За океаном у нього було все: кар’єра, стабільність, визнання. Але він не забув, хто він. Не забув свою мову. Не забув свою землю.

У 2022 році, перед відходом, Степанець лишив Україні спадок:

1 мільйон доларів — Валерію Залужному, який переказав ці кошти на потреби українських захисників;

2 мільйони доларів — на підтримку освіти:

— Український католицький університет

— Києво-Могилянська академія;

Частину передано ансамблю «Хорея Козацька», щоб зберігати українську музику.

У своєму листі він написав:«Я народився українцем — і хочу ним залишитися. Нехай ці кошти служать тим, хто творить сильну, освічену, живу Україну.»

Він не створював фондів, не виходив на сцену, не збирав лайки. Просто зробив тихий, але сильний вчинок. Один із тих, які формують націю.

Це не просто благодійність. Це — громадянство серця.

Чому це важливо:

Бо любов до Батьківщини — не в гучних словах, а в глибоких діях.

Бо один чоловік зміг одночасно підтримати армію, освіту і культуру.

Бо це нагадування: бути українцем — це не тільки про місце народження. Це про вибір.