Софія Окуневська-Морачевська - перша жінка-лікарка з Галичини в Австро-Угорщині
Софія
Окуневська — перша жінка-лікар з Галичини, доктор медицини, науковець і
письменниця, член Наукового товариства імені Шевченка, активна діячка жіночого
руху.
Уперше в
Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, курси акушерок.
Уклала словник української медичної термінології. Перша жінка-гінеколог в
Галичині, відкрила власну лікарську практику, поміж того практикувала у Львові,
Швейцарії, Чехії, австрійських таборах Першої світової війни.
12 травня 1865
року в селі Довжанка неподалік Тернополя в родині місцевого пароха Атанасія
Окуневського народилася донька Софія.
Коли Софії
було 5 років, померла мама. Дівчинку віддали на виховання в сім’ю батькової
сестри Теофілії та її чоловіка, греко-католицького священика, громадського
діяча, посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича. Тут
вона познайомилася і подружилася з кузиною Наталкою — майбутньою письменницею
Наталією Кобринською.
Освіту Софія
отримала в шість класів, але її ерудованості можна було позаздрити. До її
послуг була багата бібліотека Озаркевичів, а розмова зі старшою на десять років
Наталею та її братами розвивали світогляд. Прекрасно грала на фортепіано – її
вчителем був брат Ольги Кобилянської Юліан. Він же навчав латини – у ті часи ні
латину, ні грецьку в жіночих школах не вивчали. Але вони були обов’язковими для
складання матури – іспиту на зрілість.
У 1884 році
Софія вирішує стати лікарем. Їй вдається отримати дозвіл на складання іспитів
за гімназійний курс. Іспит пройшов успішно, але постав черговий бар’єр: жінок в
Австро-Угорщині не приймали до університетів.
Після
кількох безуспішних спроб змінити ситуацію Софія з Наталею Кобринською в 1887
році їдуть вчитися до вишу у Швейцарії, в Цюриху. Перша – на медицину, друга –
на економіку. Тоді ж, у 1887 році побачив світ перший жіночий альманах «Перший
вінок», де Софія Окуневська під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського
життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах
весільних».
Софія разом
зі своїми подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською активно
долучилася до розвитку жіночого руху на Галичині та Буковині. І не лише на
словах. Вона була фанатичною прихильницею довгих прогулянок на природі, їздила
верхи, ходила на лижах, підкорювала гірські вершини і намагалася долучитися до
інших видів спорту, які тоді активно пропагували чоловіки.
У Цюріху
Софія знайомиться із польським шляхтичем Вацлавом Морачевським, який мав
репутацію українофіла. У 1890 році вони побралися.
Отримання
диплому не означало автоматичну кар’єру, тим більше – для жінки. Кілька років
Морачевські намагалися організувати лікарську практику в Кракові. У 1897 році
вони осіли у Львові. Але Австро-Угорщина не визнавала автоматично дипломи
іноземних університетів, тому обом довелося нострифікувати їх.
При тому, що
у 1896 році Софія Окуневська-Морачевська видрукувала докторську дисертацію –
про зміни в крові під впливом анемії, а затим отримала вчений ступінь доктора
медицини. Саме вона стала першою
галичанкою, котра здобула університетську медичну освіту.
На цьому
Софія Атанасівна не спинилася. Від 1903 року вона працювала в «Народній
лічниці», яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького.
Разом із братом Наталії Кобринської Євгеном Озаркевичем уперше в Західній
Україні вони організували курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок, а
вечорами лікарка працювала над створенням словника української медичної
термінології. Окрім іншого, Софія Окуневська-Морачевська була членом Наукового
товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, створеної у 1897 році, як
перша професійна спілка українських лікарів.
Померла
Софія Атанасівна 24 лютого 1926 року. Несподівано – від розриву апендикса та
гнійного перитоніту. Після переїзду сина вона жила сама і нікому було надати
допомогу. Коли її таки доправили до клініки – було пізно.
Коментарі
Дописати коментар