Документальна проза про війну в Україні визначного польського репортера Wojciech Tochman «Дельфіни і Вельзевул»

 

«Дельфіни і Вельзевул» — нова книжка документальної прози видатного польського репортера Войцеха Тохмана про повномасштабну війну в Україні. Її вихід заплановано на 20 травня 2026 року одночасно в Польщі та Україні (у видавництві «Човен»).

«Дельфіни і Вельзевул» не залишить байдужим жодного з українських читачів, бо це неймовірно чесна книжка, написана зсередини війни та болю, свідком яких став Войцех Тохман. Став за власним вибором: «Скрізь я розмовляв із тими, хто рятує тварин. І замислювався, чи маю право як репортер – якщо люди довіряють мені свої воєнні історії – залишити їх тільки для себе. Чи можна, пишучи про сучасний світ, не писати про вбивство, якщо воно постійно відбувається? Чи можу я мовчати про вбивство?»

Сергій Жадан вважає, що «Дельфіни і Вельзевул» нагадують нам просту, але важливу річ – «Кожне життя має значення»: « Зло знищує все, до чого здатне дотягнутись, воно не ускладнює себе вибором, для нього байдуже, кого знищувати, кого вбивати. Цивільні люди, які намагаються врятувати свій світ, свої родини, своїх тварин, є печальним і гірким тлом цієї війни, тримаючись своєї правди та вірячи у справедливість. Їх не завжди помічають за броньованою технікою та зруйнованими будинками, але вони весь час десь тут, десь поряд – люди і тварини, які дивляться в очі злу, намагаючись не відводити погляду.»

Тохман вважає, що війна не завершується в момент припинення бойових дій. Після перемоги Україна, на його думку, зіткнеться ще з одним викликом — людям доведеться вчитися жити після екстремального досвіду.

У своїй  книжці «Дельфіни і Вельзевул» репортер намагається зафіксувати фрагмент українського досвіду війни  –  біль, мужність, чутливість і здатність діяти. Каже, що саме книжка може дати читачеві те, чого не дають новини: не лише інформацію, а глибше відчуття того, чим насправді є війна.

«Дельфіни і Вельзевул» – це документальна проза про війну в Україні, побудована з реальних історій людей і тварин, які опинилися в зоні бойових дій та окупації. Ця книжка не про військові операції, а про щоденне виживання, страх, відповідальність та вибір, який роблять звичайні люди. Порятунок тварин стає важливим моральним маркером людяності в умовах екстремального насильства і постійних небезпек. Войцех Тохман послідовно руйнує звичні уявлення про другорядних жертв, показуючи, що ставлення до найуразливіших – зокрема до тварин – є показником стану суспільства під час війни.

Переклав з польської Andrij Bondar . Книга виходить друком українською за підтримки Польський Інститут у Києві / Instytut Polski w Kijowie.

Войцех Тохман — польський журналіст та репортажист. Від 1990 року до 2004-го працював репортером Gazeta Wyborcza. У 1999 році заснував Фонд ІТАКА, який розшукує загиблих і допомагає їхнім родинам. Донині працює в ньому як волонтер.

Серед тем, до яких звертається автор, — геноцид у Руанді, повоєнна Боснія, постгеноцидна Камбоджа, нетрі Маніли, сирійські біженці в Йорданії, наслідки теракту на Балі.

Працюючи в жанрі репортажу, Войцех Тохман доклав зусиль не лише до творчої, а й до інституційної розбудови цього напрямку. У 2009 році разом з Маріушем Щиґелом та Павлом Ґожлінським він заснував Інститут репортажу у Варшаві — важливу платформу для підтримки авторів і розвитку документалістики. При ньому діють Фактичний будинок культури та книгарня-клуб «Кипіння світу».

Його книжки «Сходів не палять», «Скажений пес», «Елі, Елі», «Ти наче камінь їла», «Сьогодні ми намалюємо смерть», «Піяння півнів, плач псів», «Історія на смерть і життя» вже посіли своє місце в каноні польського репортажу й досі викликають жваві дискусії; їх перекладено понад 10 мовами.

Тричі номінований на премію Nike. Лавреат Premio Kapuściński, яку вручають у Римі, а також має нагороду Pióro Nadziei від Amnesty International. У 2025 році отримав Stand with Ukraine Awards – відзнаку, яку присуджує українська спільнота в Польщі.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Тохман зорганізував збірки коштів для українських організацій, які рятують собак і котів, що потерпіли від війни або потребують негайної евакуації. Репортажист продовжує підтримувати зооволонтерів і регулярно з необхідною допомогою відвідує їх і їхніх підопічних у прифронтових регіонах України.