Монс. Бельгія

 

Монс. Бельгія: середньовіччя, дракон, один із найкрасивіших вокзалів світу і сотня муралів. Місто розташоване усього за 25 хвилин їзди від французького кордону. Було засноване ще в VII столітті навколо мощей святої Вальдруди, і відтоді встигло обрости шаром історій.

 Головна з них: раз на рік, у неділю після Трійці, на Гран-Пляс відбувається бій святого Георгія з драконом, це свято Дудý, яке ЮНЕСКО визнало культурною спадщиною людства. Традиція тягнеться ще з XIV століття, а глядачі досі намагаються вирвати волосину з драконячого хвоста на удачу. Але навіть якщо на свято ви не потрапите, Монс встигне здивувати й без дракона.





Приїзд до Монса вже сам собою непогана зав'язка історії. Вокзал тут будували довго, і критики за цей час встигли сказати все, що думають про строки й вартість проєкту. Але щойно він відкрився, одразу отримав Prix Versailles, одну з найпрестижніших світових премій в архітектурі, і потрапив до списку семи найкрасивіших вокзалів світу.


Автор проєкту вокзалу Монса, іспанець Сантьяго Калатрава, відомий тим, що будує споруди, які більше нагадують скелети якихось велетенських істот, ніж звичну архітектуру, досить згадати його вокзали в Ліоні чи Валенсії. Найкраще ця конструкція виглядає саме вдень, коли сонячне світло проходить крізь усі ці білі вигнуті ребра наскрізь і розсипається візерунками на підлозі. Увечері, коли вмикають підсвітку, ефект зовсім інший, але не менш вражаючий.

Від вокзалу рукою подати до Гран-Пляс, головної площі, навколо якої, власне, і живе місто. Ратуша тут стоїть із XV століття, поруч театр, а влітку вся площа заставлена столиками літніх терас. Тут можна пройти прямо під аркою ратуші, це не приватна територія, а вхід до Jardin du Mayeur, невеличкого саду мера, схованого просто за фасадом. Мало хто з туристів туди заходить, і це саме та причина, чому варто зайти.


За кілька хвилин ходу, на площі Рузвельта перед Колегіальною церквою Святої Вальдруди, стоїть скульптура «Люсі та метелики». Церква і сама по собі варта уваги: готика, алебастрові статуї, скарбниця з золотом і сріблом. Але ця площа перед нею, з несподіваною сучасною роботою на тлі середньовічного фасаду, і є той момент, коли розумієш, що Монс не музей під відкритим небом, а місто, яке живе зараз.

Далі піднімайтесь до Parc du Château на пагорбі, найвищої точки міста. Саме звідси Монс колись і почав розростатися вниз по схилах. Парк тут доглянутий і тихий, ідеальне місце, щоб просто посидіти на траві і подивитися на місто зверху. Це найкраща точка огляду, звідти видно все місто як на долоні.

Головна прикраса парку, звісно, бельфрі, барокова дзвіниця, збудована у XVII столітті, висотою 87 метрів, збудована у 1661–1672 роках, і єдина в усій Бельгії дзвіниця саме в цьому стилі. Всередині досі працює механізм із 49 дзвонами, які відбивають кожні чверть години. Віктор Гюго, побувавши тут 1837 році, у листі дружині не надто делікатно порівняв споруду з «величезним кавником, обставленим знизу чотирма чайничками менших розмірів». Судити, наскільки він мав рацію, найзручніше саме з висоти, як на цьому фото.

Поруч з двіницею розташована невелика каплиця (XI століття).

Якщо є час хоча б на один з музеїв, ідіть у Musée des Beaux-Arts у самому центрі. Виставки там часто серйозного рівня, а в глибині ховається сад Poirier Beurré, маленький і майже секретний. Ну, або Мундаиеум, який часто називають «паперовим Google», або прообразом інтернету, створеним ще до появи комп'ютерів. Наприкінці XIX століття два бельгійські юристи, Поль Отле і Анрі Лафонтен (той згодом отримав Нобелівську премію миру), поставили собі божевільну на той час мету: зібрати й систематизувати всі знання світу. Вони розробили власну систему класифікації, Універсальну десяткову класифікацію, і почали заносити інформацію на мільйони паперових карток. У результаті вийшла гігантська паперова база даних, картковий каталог усього людського знання, куди можна було надіслати запит листом і отримати відповідь, зібрану з тисяч джерел. Отле пішов ще далі: він описував мережу, де інформація зберігається віддалено і миттєво доступна будь-кому в світі, по суті, передбачив Інтернет за десятиліття до його появи. Тому Мундаиеум і називають одним із духовних попередників Вікіпедії та всесвітньої мережі. Сьогодні частина цієї колекції, і той величезний глобус, і «хмарна» стеля з фотографії, зберігається в музеї в самому центрі Монса. Місце справді незвичне: суха на вигляд тема архівів раптом обертається історією про людей, які намагалися вмістити весь світ у шухляди з картками.


А якщо любите модерн, зазирніть у Maison Losseau, будинок,  який виглядає ззовні цілком звичайним, а всередині виявляється справжнім модерном. Спочатку це був звичайний будинок XVIII століття, який родина Лоссо купила у 1873 році. А на початку XX століття юрист і бібліофіл Леон Лоссо перебудував його «під себе», запросивши архітектора Поля Сентенуа і майстрів школи Нансі, зокрема Еміля Галле, того самого, чиї вироби зі скла знають колекціонери в усьому світі. У кожній кімнаті свій квітковий мотив: фуксія, орхідея, шипшина, гліцинія, магнолія чи будяк, і цей мотив повторюється всюди, від паркету до вітражів і меблів. Той величезний скляний дах на фотографії, весь у рослинному орнаменті, саме звідти. При цьому Лоссо був не просто естетом, а й технічним новатором: його будинок першим у Монсі отримав електрику, а ще тут з'явилися перший приватний ліфт у місті, електричні жалюзі й парове опалення, речі, які на початок XX століття вважалися майже фантастикою. Сьогодні в будинку працює центр, присвячений колекціям Лоссо і літературі регіону Ено, а окрема історія пов'язана з рукописом Рембо «Одне літо в пеклі», який якраз тут і знайшли.




І окремо варто просто йти й дивитися під ноги і на стіни, бо в Монсі понад сотня робіт стріт-арту, розкиданих містом. Є спеціальні маршрути для тих, хто хоче систематично, але й без жодного плану на них натрапляєш постійно, просто звертаючи в чергову вуличку…

Джерело : https://www.facebook.com/groups/295220219904771







Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Які українські книжки увійшли до каталогу дитячої літератури «Білі круки-2026»

Сім етапів і п'ять чинників. Як росіяни вербують українських дітей?

Мінкульт вніс традиційне святкування греків України «Панаїр» до Нацпереліку культурної спадщини