Як бібліотекарі з усіх куточків світу рятують українські архіви в зруйнованих росіянами містах

 

У 2022 році ми стали свідками не лише жорстоких вбивств і тортур мирного населення, яке вже набуло масштабів геноциду, але й чергових спроб знищення української літературної та історичної спадщини. Російські війська палили книги, бомбили бібліотеки, нищили серверні. І хоча за багато сторіч повністю винищити українську культуру і народ у них не вийшло, і не вийде, вони не покидають спроб це зробити.

     Російська імперія, починаючи з 17 сторіччя, послідовно знищувала українську писемність, переписувала історію та переслідувала тих, хто намагався зберегти спадщину українського народу. У такий спосіб росіяни намагалися поглинути українську націю, повністю стерти Україну з лиця землі.

Книги, які не спалювались, нещадно редагували та переписували. Так у творах Гоголя нізвідки з’явились відсилки до московської православної автокефалії, а всі згадування про Україну замінили на Росію. і саме ці відредаговані версії багато десятиріч викладали у школах на уроках «російської» літератури. Якщо росіянам вдалося б знищити перші видання творів письменника, які чудом вціліли в українських архівах, майбутні покоління ніколи не дізналися б, що насправді він писав про Україну. Справа у привласненні великого українського письменника собі була б успішно завершена. І це лише один з прикладів, а їх безліч.

Історія знищення української культури Росією продовжується у 21 сторіччі. З перших місяців повномасштабного вторгнення  група з понад 1300 бібліотекарів, істориків, вчителів та маленьких дітей об’єдналася, щоб врятувати українські інтернет-архіви, використовуючи технології для резервного копіювання всього: від даних перепису населення до дитячих віршів і українських технік плетіння кошиків.

Ініціативу запустила Анна Кіджас, музичний бібліотекар при Університеті Тафтса. 26 лютого вона закликала у Twitter долучитися до її «віртуального сеансу порятунку даних» з музичних колекцій України, які могли бути втраченими через війну.

Ініціативу помітили бібліотекарі та архіваріуси з усього світу, в тому числі Квін Домбровські, спеціаліст із академічних технологій у Стенфордському університеті, та Себастьян Майсторович, цифровий історик із Відня. Вони об’єдналися і упродовж безсонних ночей у різних часових поясах набрали, підготували та організували десятки волонтерів, які хотіли допомогти архівувати українські історичні веб-сайти.

Результатом ініціативи Saving Ukrainian Cultural Heritage Online   (SUCHO - Збереження української культурної спадщини онлайн)стало збереження більш ніж 5000 оцифрованих архівів українських музеїв, бібліотек та історичних архівів від знищення. Це понад 50 терабайт даних. Тепер з волонтерами тісно співпрацюють українські чиновники культури: вони разом оцифровують свої архіви, щоб набутки не потрапили під знищення росіянами.

 SUCHO  виробив системний та креативний підхід до своєї роботи. Є головна таблиця, де волонтери детально описують усі українські музеї, бібліотеки та архіви, які потребують резервного копіювання веб-сайтів, або тих, які вже завершено. Щоб створити цей список, організатори SUCHO отримують поради від бібліотекарів та архівістів з усього світу, які можуть знати про рідкісний музей в Україні, який потребує підтримки своєї роботи.

Інші волонтери стали детективами, використовуючи Google Maps, щоб цифрово прогулятися українськими вулицями, шукаючи будь-які таблички з написом «музей» або «бібліотека» та намагаючись з’ясувати, чи є веб-сайт, який потрібно архівувати.

Коли десь відбувається обстріл, група волонтерів, яка займається «моніторингом  ситуації», попереджає всіх волонтерів, які можуть бути поряд, щоб вони шукали веб-сайти установ у цьому регіоні, які потребують резервного копіювання, побоюючись, що вони можуть перестати працювати будь-якої хвилини.

Збереження архівів – надзвичайно важливо для збереження української ідентичності. Ось чому ми повинні боротися за кожну українську книгу, кожен український сайт.