Жінка, яка змінювала світ довкола

 

«Кажуть , у кожної людини є свій пункт божевілля. Моїм пунктом була думка навчити грамоти якомога більше жінок»

Діяльність Христини Алчевської надихає і сьогодні. Просвітниця, меценатка, вона творила традиції доброчинності й присвятила життя тому, щоб реалізувати свій «пункт божевілля».

Батько Христі вважав абсолютно непотрібним навчати дівчинку грамоті. Сам учитель, він мав типовий у ті роки погляд: освіта тільки для чоловіків! І жодні вмовляння, благання матері не допомогли. Було прикро до сліз, адже всі в родині мали освіту. ЇЇ мати з аристократичного роду – вихованка інституту шляхетних дівчат. Для братів батько запросив учителя. І тільки її не допустив до навчання. Доля була вирішена , а проте Христя не збиралася відступати від своєї мети.

 

Коли приходив семінарист і починав заняття з хлопцями, вона підкрадалася до кімнати, прочиняла двері й крізь шпаринку підслуховувала уроки. Так хитрощами здобувала знання. Читати дівчинка навчилася раніше і краще за братів. І відтоді, коли не бачили батьки, тільки те і робила, що сиділа за книжками.

Хлопці почали навчатися в гімназії. Щоразу, повернувшись додому, мусили відповідати на безліч сестриних запитань: що казав учитель, за що хвалив… А ввечері в маленькій кімнатці незмінно сиділо троє дітей: при тьмяному світлі свічки брати готували уроки, а сестра пильнувала, аби добре впоралися.

Урешті-решт, хлопців було вирішено… відрахувати. І саме через «допомогу» сестри!

У місцевій газеті надрукували перший вірш Христі. Талановита поетка одразу привернула увагу. Тоді й зчинився галас. Прочитавши вірш, учитель гімназії одразу здогадався, хто насправді пише зразкові твори. Як виявилося, замість учнів їх писала Христя! Дівчинка страшенно боялася покарання. На щастя, усе обійшлося, братів не вигнали з гімназії. А батько, втішений, що його доньку називають поеткою, схвально про неї відгукуються, і думати забув про те, що кілька років тому забороняв учити цю поетку грамоті.

Христя жадібно ловила кожен звук незнайомої мови – їй дозволили вчити французьку! І хоч заняття відвідувала нечасто (грошей у батьків заледве вистачало на поодинокі уроки), проте і за таких умов стала найздібнішою ученицею. Учителька французької, старенька мадам Оліварі, любила називати її « мій маленький професор».

Хвалила не тільки вчителька французької. З гри в домашньому театрі було очевидно, що Христя має акторський талант. Їй пророкували велику славу, вмовляли їхати з Курська на навчання у велике місто. Але батьки були категорично проти і юна акторка відмовилася. Була щаслива вже тим, що й далі грала в аматорських виставах.

На сторінках щоденника Христини є зізнання: щоразу, коли вона чула українську пісню, або вірш, подумки молилася, щоб доля привела її в рідну країну (адже походила з Чернігівщини, народилась в українському місті Борзна). Чи могла тоді подумати, що невдовзі мрія здійсниться, і вона повернеться на батьківщину?

Успішна молода літераторка ( їй не було і 20 років) друкувала статті, вірші під псевдонімом Українка. З цих публікацій і почалася романтична історія кохання. Її поезія вразила Олексія Алчевського, юнака з України. Не знаючи імені авторки, він написав у редакцію газети й відшукав дівчину.1861 року закохані побралися і замешкали в Харкові. Як мріяла, Христина нарешті повернулася в Україну.

Кажуть за кожним успішним чоловіком стоїть любляча жінка. Подружжя Алчевських – чудовий тому приклад. З підтримкою коханої дружини Олексію, власникові невеличкої чайної крамниці, вдалося втілити найсміливіші задуми, на які не наважувався ніхто. Минуло не багато часу. І він створив потужну фінансову імперію.

Дружина мільйонера не тішилася надхмарними статками, не поринула в безтурботне життя. Натомість віддавала все, що могла, на допомогу лікарням, клопоталася громадськими справами. Христина дивувала оточення, але не свого чоловіка. Однодумці в усьому, вони прагнули надзвичайного – змінити світ!

 

1862 року Христина заснувала в Харкові безплатну жіночу недільну школу для служниць, швачок, робітниць фабрик, яку одразу ж …закрили. Тоді вона почала викладати нелегально: навчала учениць невеличкими групами в себе вдома. Чи був страх? Авжеж. Молоду жінку погрози дуже лякали, на якийсь час вона навіть припиняла викладати. Однак кинути дівчат, які так хотіли навчатися, не могла й невдовзі поновлювала заняття. Христина постійно ризикувала. Її школа від початку була незвичайна. Замість викладання російською вона роздала ученицям «Граматку» Пантелеймона Куліша й почала вчити українською.

Мрія працювати з відданими справі людьми привела Христину до школи Харківського товариства грамотності. 1869 року вона стала її викладачкою. Впевнена, сповнена ентузіазму вчителька вже з перших днів відчула вороже ставлення колег. А на пропозиції тільки зверхньо посміхалися, мовляв , що вона може знати без диплома.

За кілька місяців на педагогічному зібранні вчитель заявив, що жінки непридатні до викладання. Розгнівана, Христина полишила школу товариства грамотності з рішучім наміром: « ми створимо школу і доведемо, що жінка здатна працювати». Звісно, вона мала досить знань, тож отримала диплом на право викладання. І вже наступного року офіційно відкрила власну жіночу недільну школу, де успішно працювали талановиті вчительки. 1896 року недільна школа дістала власне приміщення. У просторій будівлі з бібліотекою безплатно навчалися сотні учениць. Школа була спрямована не тільки на підвищення рівня грамотності учениць. Тут вивчали історію, географію, літературу, фізику й хімію, право, гігієну, анатомію та фізіологію, навчали надавати першу медичну допомогу… І за цей успіх , Христина відчувала , дістане розплату: « Певно, ми наживемо собі стільки ворогів, що біда». На жаль, не помилялася.

Христина ж бачила вдячність учениць, любов своїх шістьох дітей, які росли в щасливій родині, і навчилася не зважати на безпідставні звинувачення заздрісників.

З прикрістю чула, як її називають відступницею, бо почала викладати російською.  У час заборони українського слова вона пішла на це, щоб школу не закрили. І хоча формально заклад був російськомовний, у позашкільний час викладачка формувала саме українську атмосферу: учениці читали українських письменників, декламували вірші Шевченка, вивчали народні пісні й танці…

 

Для Христини та її чоловіка Тарас Шевченко був особливо шанованою постаттю. Обоє зачитувалися його творами. Олексій Алчевський, який фінансував розвиток українського Харкова, мав давню мрію поставити в місті пам’ятник Шевченку. У той час єдиним на весь світ пам’ятник Кобзареві був у казахському Форті-Олександрівському, де письменник відбував заслання. Коштом мецената було виготовлено з білого мармуру пам’ятник Шевченку. Та міська влада не могла допустити, аби в Харкові з’явився монумент українському поетові. Тоді Алчевський пішов проти заборони влади і встановив у 1899 році пам’ятник на території власної садиби – так , щоб через ґратчасту огорожу його було добре видно з вулиці.

Педагогічна й просвітницька діяльність Христини Алчевчької здобула всесвітнє визнання. ЇЇ було обрано віцепрезиденткою Міжнародної ліги освіти.

Меценатка домагалася жіночих безплатних шкіл, збереження українських книг у бібліотеках , присвоєння парафіяльним школам імені Т.Г.Шевченка. На власні кошти влаштувала подібну до Харківської недільну школу в селі Олексіївка на Луганщині, куди запросила викладати видатного письменника Бориса Грінченка. За сприяння родини Алчевських було відкрито першу громадську бібліотеку в Харкові, Сумську публічну бібліотеку, реалізовано чимало освітніх проєктів… Іменем Алчевських названо вулиці в різних містах. А успіх Христини та її родини став надбанням всієї України.

Дружина успішного промисловця, банкіра Христина Алчевська могла купатися в розкошах, а вела скромний спосіб життя. Могла стати видатною письменницею, акторкою чи співачкою, а всю себе присвятила шкільній справі. І була горда й щаслива з того, що змогла дати освіту жінкам.

«Моя скромна шкільна справа завжди здавалася мені найважливішою справою у світі».

Уривок із книги «Вони змінили світ. Видатні жінки України»

Українки — це сильні та талановиті, наполегливі та працьовиті, розумні й дуже впливові жінки, які багато сторіч змінювали історію не лише власної держави, а й усього світу. Українки ставали королевами, впливали на світову політику, з'являлись на полотнах всесвітньо відомих художників або ж створювали їх власноруч, виступали на світових сценах, писали книжки та робили наукові відкриття, досягали вершин у спорті або вражали світ своєю красою.

За що княгиню Ольгу шанують в усьому світі? Чи правда, що британська королева Єлизавета ІІ — нащадок київської князівни Анни? На що зважився могутній володар Османської імперії заради Роксолани?.. Ця книжка про найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Особисті історії мудрих правительок, меценаток і геніальних мисткинь — незламних, талановитих, особливих своєю силою духу жінок, успіх яких надихає і сьогодні.