Олександр Мурашко: український художник, якого привласнила росія та вбили співробітники ЧК

 

Український художник і педагог, який поєднав у своїй творчості течії імпресіонізму, модерну та реалізму. Киянин, що понад усе любив рідне місто, хотів зробити його всесвітнім культурним центром і відкрив власну художню студію на горищі "першого київського хмарочоса". Усе це про Олександра Мурашка — автора тієї самої "Дівчини в червоному капелюсі".

Олександра Мурашка, чий талант підкорив увесь світ, часто називають російським художником, хоча найбільше він любив Україну і мріяв перетворити свій рідний Київ на міжнародний культурний центр.

Уявіть Київ кінця XIX століття: на вузьких вулицях пахне фарбою та позолотою з іконописних майстерень, у величному Володимирському соборі працюють Васнєцов і Нестеров, а серед їхніх помічників — худий, сором’язливий підліток з великими мріями. Це був Олександр Мурашко — майбутній художник, якому судилося вивести українське мистецтво на європейський рівень.

Олександр Мурашко народився 7 вересня 1875 року в Києві.

Його вітчим Олександр Іванович Мурашко був знаним іконописцем, майстром іконостасів та різьбярем по дереву, дядько Микола Мурашко – засновником малювальної школи у Києві (де отримали малярські навички М. Пимоненко, С.Костенко, І.Їжакевич, М.Жук, В.Сєров).

 

Дитинство майбутнього живописця пройшло спочатку в Борзні, згодом у Чернігові, де хлопець працював у майстерні вітчима, згодом – у Києві.  Мурашко-старший отримав замовлення по облаштуванню Володимирського собору, відтак перевіз до Києва родину та майстерню. Він планував зробити із сина іконописця і не поділяв прагнення отримати освіту в Академії мистецтв. Зрештою, конфлікт спонукав Олександра Мурашка полишити  домівку. Примирити батька з сином вдалося Миколі Мурашко та найближчим друзям. Юний художник отримав дозвіл вступити спочатку до малювальної школи, а згодом – до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1896 – 1901).

У Санкт-Петербурзі Мурашко вдосконалював освіту у Іллі Рєпіна. Під його керівництвом створив перше фундаментальне полотно – дипломну роботу «Похорон кошового», яке було визнане кращим  серед студентських робіт, за що художник отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у кращих живописців Німеччини, Італії та Франції. Козацька тематика була однією з улюблених І.Рєпіна, що і вплинуло на вибір сюжету. Існує припущення, що позував для картини Михайло Старицький.

Подорожі Європою відкрили йому новий світ. У Парижі Мурашко захоплюється імпресіонізмом. Він пробує відходити від академічної техніки та поєднує різні живописні прийоми, а згодом надихається стилем модерн і використовує його прийоми в композиції та формотворенні кольорових мас. Саме у французькій столиці художник створив свою культову роботу "Портрет дівчини у червоному капелюсі".

У 1906 році Мурашко пише ще одну свою відому картину — "Карусель". Вона приносить йому європейське визнання і на Х Мюнхенській міжнародній виставці Олександра Мурашка нагороджують золотою медаллю. Його полотна купували музеї, критики називали «українським відкриттям».

Але його домом був Київ. На Інститутській вулиці він відкрив власну студію, де навчав молодь бачити «природу як свято». Він мріяв зробити місто мистецьким центром на кшталт Мюнхена, створити Академію мистецтв — і досягнув цього. 

У 1917 році Українська академія образотворчого мистецтва стала реальністю, а Мурашко  – одним із її засновників. Це був перший вищий навчальний заклад незалежної держави – УНР.

Тихої праці Мурашкові не судилося, адже в тому-ж таки 1918 році Київ захопили більшовики. У січні вони за кілька тижнів розстріляли понад п’ять тисяч представників української інтелігенції.

Професори й студенти переховувалися, академія була зачинена. Тим не менш, освітній процес намагалися продовжити, студенти ходили до професорів додому і працювали там. Найбільш заповненими були майстерні Олесандра Мурашка та Федора Кричевського.

Наприкінці травня 1919 року в газеті "Известия ВЦИК" було опубліковано списки осіб, які належали до заможних верств населення, які мали заплатити радянській владі контрибуцію. Художник знайшов там свої дані: йому було наказано внести до скарбниці 25 тисяч рублів. За відмову поповнити скарбницю Мурашка заарештували 8 червня та направили на примусові роботи до Дарниці, де змусили возити на дрезині деревину. Наступного ранку митця відпустили – про необхідний дозвіл поклопотала його дружина.

Та життя обірвалося надто рано.  Увечері 14 червня 1919 року Олександр Мурашко разом із дружиною повертався додому. До них підійшли троє чоловіків, які забрали художника з собою. Митця вбили пострілом в потилицю агенти ЧК неподалік від його власного будинку на Лук’янівці. Йому було лише 44. У газетах написали: «пограбований і забитий бандитами».

Незважаючи на те, що від часу смерті Мурашка минуло понад сто років, пов'язана з нею таємниця так і не розкрита. Дружина художника, Маргарита Августівна, яка зберігала картини та архів Олександра Олександровича, вдруге вийшла заміж за ризького архітектора Зейберліха. 1936 року разом із другим чоловіком, звинуваченим у роботі на німецьку розвідку, була репресована – її сліди загубилися у казахстанських таборах.

Його мистецтво  –  це поєднання реалістичної школи й імпресіоністичного світла, глибокого психологізму й декоративної експресії. У портретах він шукав не просто зовнішність, а внутрішній світ, у жанрових сценах — емоцію, що переживає глядач.

Сьогодні полотна Олександра Мурашко зберігають музеї Європи. Але він  лишив не тільки картини, а й відчуття, що мистецтво України — це частина світового мистецтва.