Митець, що чув музику кольорами

 

У 2025 році у Литві відзначають 150 років з дня народження художника і композитора Мікалоюса Чюрльоніса, що став, без перебільшення, справжнім народним митцем цієї балтійської країни. Для литовців він є тією самою постаттю, яка допомогла нації побачити й почути саму себе в час, коли існування культури було під загрозою.

Але Чюрльоніс – не лише «великий литовець», а й унікальне явище світового мистецтва. Його часто називають «художником, який чув музику кольорами». Він писав симфонії, що нагадували живописні полотна, і створював картини, у яких відчувалися ритм та мелодія.

Мікалоюс Константінас Чюрльоніс народився 22 вересня 1875 року в маленькому литовському містечку Варена на південному сході Литви, яке на той час належало до складу російської імперії. Його батько Константинас Чюрльоніс був органістом і хормейстером.

Дитинство Мікалоюс провів у Друскінінкаї, курортному місті на півдні Литви. Саме там проявилися його виняткові музичні здібності: у п’ятирічному віці він міг грати на слух, а в сім років – вільно читати ноти. Майбутній музикант навіть іноді замінював батька, граючи на органі під час меси.

Його талант помітив литовський князь Міхал Огінський, який став покровителем хлопчика – за його підтримки той спочатку здобув освіту в Варшавському інституті музики, а потім у Лейпцизькій консерваторії.

Перебуваючи у Лейпцигу Чюрльоніс часто писав у листах до родини, що сумує за рідним Друскінінкаєм. Не маючи можливості повернутися додому, у вільний час почав малювати. А вже після смерті Огінського він повернувся до Варшави, щоб продовжити там навчання у місцевій художній школі, хоча й скаже пізніше про неї: «Там не вчили того, чого я хотів навчитися».

Однак, щоб мати змогу оплачувати власне навчання, а також підтримувати братів, Мікаолюс був змушений підпрацьовувати приватним вчителем музики. Саме ця робота допомогла йому познайомитися з родиною Волманів, які не лише стали його друзями, а й підтримували його фінансово, особливо Броніслава Волман. Вона купувала картини Чюрльоніса (які ніхто не купував), захоплювалася його талантом і говорила, що з нього виходить «світло і сяйво доброти».

Навчаючись у Польщі та Німеччині Чюрльоніс не забував про рідну Литву. У листі до брата в 1906 році він писав, що присвятить країні «свої попередні та майбутні роботи».

А вже за рік, у 1907-му, він повернувся жити до Вільнюса, де долучився до Першої виставки литовського мистецтва, став одним із 19 засновників Литовського художнього товариства, а також був хормейстером хору Vilniaus kanklės.

Тут же він познайомився і з литовською письменницею Софією Кімантайте, яка стала пізніше його дружиною. Саме Софія навчала композитора литовської мови, тому його литовська ідентичність пов'язана саме з нею.

У намаганні стати більш відомим, за порадою друзів, Чюрльоніс у 1908 році переїхав до Санкт-Петербурга, де тоді було зосереджене все мистецьке життя російської імперії.

У Петербурзі він знову був змушений підпрацьовувати вчителем музики. Втім, він не забуває про Литву – митець запропонував створити музичний відділ у Литовському художньому товаристві, надсилав гармонізовані народні пісні хору Vilniaus kanklės і разом із Софією написав музику до їхньої опери «Юрата» (Jūratė).

Постійна робота без перерв і матеріальні нестатки втомили Чюрльоніса – у 1909 році психіатр діагностував у митця нервове виснаження. Останні кілька місяців життя він провів у санаторії «Червоний Двір» (Czerwony Dwór) неподалік Варшави. Однак навесні 1911 року захворів на пневмонію та помер 10 квітня у віці 35 років.

Точна кількість музичних творів Чюрльоніса невідома – значна частина його рукописів не збереглася, однак до цього часу залишилися окремі ескізи, чернетки та фрагменти його музичних ідей. Музика митця вирізнялася інноваційністю: він експериментував із поліфонією, сучасними акордами та музичними арабесками, створюючи серії композицій і відкриті музичні форми.

Загалом його архів налічує майже 400 композицій.

Як митець Чюрльоніс довго не отримував визнання, бо хоча його творчість і випереджала свій час, він залишався на периферії західного мистецтва зокрема й тому, що жив у провінції російської імперії.

Його творчість повʼязана і з музикою: Чюрльоніс вважав себе синестетиком, і це дозволяло йому бачити звуки у кольорах та образах – він уявляв «весь світ як велику симфонію». Його картини часто мають музичні назви, такі як прелюдія, скерцо, анданте, алегро, фінал.

І хоча це було не новою ідеєю, саме Чюрльоніс вважав, що за допомогою живопису можна відобразити на полотні структуру музичної композиції. Він малював повторення мотивів, його лінії відповідали мелодійному ритму, створюючи гармонію з кольорами.

Джерело : Суспільне культура https://suspilne.media/culture/1112488-mitec-so-cuv-muziku-kolorami-comu-litva-vvazae-mikalousa-curlonisa-nacionalnim-geroem/?fbclid=IwY2xjawM-Gs1leHRuA2FlbQIxMABicmlkETB3aENPQ2k5V0JzV1BOTzRnAR7w10eMam7WRne7tkTvXrkHy6mx8uzGg2nRTcOAVdRMKaLDnDq-qX6OjBnmBA_aem_zagYbpfJYSpFC50hWqaeOg