Оголосили Нобелівського лауреата з літератури

 

Нобелівський комітет оголосив цьогорічного лауреата з літератури. Ним став угорський письменник Ласло Краснагоркаї.  Він є визнаним майстром у жанрі філософського роману та антиутопічної новелістики. У його творах переплітаються постмодернізм, елементи апокаліптичної прози та атмосфера екзистенційної драми. Все це присмачено влучною життєствердною іронією на тлі передчуття катастрофи.

Краснагоркаї –  шанувальник Франца Кафки і Малкольма Лаурі. Письменник, що цінує приватність і не дає інтерв’ю вдома. Автор одного з найдовших речень в літературі.

Окрім Нобеля, він також має відзнаку Міжнародної Букерівської премії 2015 року.  У творчому доробку є такі книги: «Сатанинське танго», «Меланхолія опору», «Війна і війна» тощо. Нобелівський комітет відзначив письменника: «за його захоплюючу та далекоглядну творчість, яка посеред апокаліптичного жаху утверджує силу мистецтва».

Ласло Краснагоркаї народився 1954 року в маленькому містечку Дьюла на південному сході Угорщини неподалік від кордону з Румунією. Схожа віддалена сільська місцевість стала сценою для його першого роману «Сатанинське танго», опублікованого 1985 року, який справив літературний фурор в Угорщині та став проривом автора.

Ласло Краснагоркаї  здобув фах юриста, а також історика мистецтв – диплом Краснагоркаї був присвячений творчості Шандора Мараї в еміграції.

Крім цього, письменник любить подорожувати: був у Монголії, Китаї, Боснії та Японії, плавав Атлантикою, об'їздив Європу та США.

Романи і новели Краснахоркаї - антиутопічні притчі про гротескне існування людей у світі, ізольованому від зовнішніх зв'язків і позбавленому осмислених перспектив.

Серед знакових романів Краснагоркаї –  «Повернення додому барона Венкгайма». Маємо провінційне угорське містечко, де владу підтримує банда байкерів «Місцева сила». За чутками, невдовзі у місто має повернутися заможний барон Бела Венкгайм. Його чекають з нетерпінням, бо він а) заможний, б) барон. Втім, збіднілий лудоман Венкгайм не в захваті ані від пишної церемонії, ані від байкерської банди, ані від самого міста. Та й взагалі: у глуху провінцію він приїхав, аби сховатися від боргів, і єдина, хто його хвилює, – дівчина, яку він колись кохав.

Ще один важливий персонаж – професор, дослідник мохів, який тепер провадить відлюдькувате життя подалі від містян, занурений у нескінченні роздуми.

Це неквапливий, тягучий, химерний і виснажливий роман із довгими реченнями, які повільно розгортаються, та нескінченними відступами, що відвертають увагу від дії. Голоси головних героїв зливаються у полілог, наперед виходять дрібні драми маленького міста, тоді як основна історія плине десь на тлі. Венкгайм стає приводом для розмов, однак не активним агентом дії. Це радше концентричні кола на воді, ніж пряма лінія із відгалуженням.

Українською твори письменника перекладав лише учасник перекладацької премії METAPHORA Олександр Вешелені. Він опрацював кілька есеїв з книжки «Світ іде». Але видавництво «Комора» зараз працює над перекладом роману «Меланхолія опору».

Події роману розгортаються в угорському провінційному містечку, куди приїздить цирк із загадковою виставою, що стає каталізатором хаосу в суспільстві. Головні герої книжки намагаються по-різному протистояти гнітючим силам, які загрожують їхньому світу, завдяки чому автор досліджує людське безсилля та зникнення звичного порядку, порушуючи глибокі філософські й екзистенційні питання, наприклад, скінченності усього сущого.

В оповіданні нобеліата «Ангел пролетів над нами» йдеться про двох українських солдатів в бліндажі. Один з них серйозно поранений, а інший, аби втримати його при свідомості, починає розповідати першому історію. Втім, це навіть не історія, а повільне плетиво міркувань про технології, мистецтво, криптовалюту і культуру. Плавність цієї прози очевидно контрастує із апокаліпсисом навколо: наратор міркує про далеке майбутнє, намагаючись втримати плинне теперішнє, яке розривають снаряди. Думка кружляє колами, а мова імітує розпад світу на фрагменти –  так форма стає досконалим інструментом для відбиття жаского змісту. Оповідання закінчується такими словами: «… ти ніколи не повинен здаватися, бо життя буде дивовижним, кліпни один раз, будь ласка, кліпни один раз на знак. Що ти мене чуєш».

Краснагоркаї  має чітко сформовані погляди на російську агресію. На третю річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну на сайті The Yale Review вийшло інтерв'ю Ласло Краснагоркаї про цю війну. У ньому угорський письменник порівняв російсько-українську війну з Першою світовою та зазначив, що його жахає ця ситуація. Він засудив режим президента Віктора Орбана за «нейтралітет», назвавши цю позицію «психіатричним випадком»:

«Як може країна бути нейтральною, коли росіяни вторгаються до сусідньої держави? І хіба вони не вбивають українців уже майже три роки? Що означає «це внутрішня слов’янська справа», як висловився угорський прем’єр?! Як це може бути внутрішньою справою, коли людей убивають? І це говорить керівник країни, яка протягом усієї історії постійно зазнавала вторгнень. Зокрема — від росіян».

«Перед моїми очима розгортається брудна, гнила війна. Світ починає звикати до цього. Я не можу звикнути. Я не можу змиритися з тим, що люди вбивають людей. Можливо, я психічно хворий. Все це відбувається в той час, коли в цифровому просторі існує бачення майбутнього, яке обіцяє, що блискавичний розвиток технологій незабаром принесе прекрасний новий світ. Це повне божевілля. Поки вирує війна, яка за своєю суттю належить до ХХ століття, хтось говорить про те, що ми незабаром полетимо на Марс. Сподіваюся, що Путін і його прихильники будуть першими пасажирами», — прокоментував Ласло Краснагоркаї.