ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК: «Поки людина не здається, вона сильніша від своєї долі»
Без
особистого болю «сентиментального циніка» не було б його вистражданої
антивоєнної позиції та визнаних світом літературних досягнень. Бурхливим і
успішним життям письменник із «втраченого покоління» підтвердив власний
афоризм: «Поки людина не здається, вона є сильнішою за свою долю».
Бойове
хрещення
Автор
антивоєнних романів з автобіографічним підтекстом «На Західному фронті без
змін», «Три товариші», «Тріумфальна арка» та «Чорний обеліск» вчився писати на
творчості Гессе, Гете, Пруста, Цвейга та Манна.
Син
палітурника французького походження Петера Франца народився 22 червня 1898 року
в німецькому містечку Оснабрюк і змалку багато читав. Водночас здібний хлопчик
добре малював та грав на фортепіано. Ім’я Марія 20-річний Еріх Пауль Ремарк
додасть до особистого підпису на згадку про померлу від хвороби матір. Ця
втрата наздожене його в черзі смертей бойових побратимів у період військової
служби, яка назавжди змінила світосприйняття напрочуд чутливого юнака.
Після школи
та трикласної препаранди (підготовчого ступеня до подальшої педагогічної
освіти) Ремарк встиг вступити до католицької королівської учительської
семінарії, але вже за рік був покликаний до армії, де провів три роки, не
уникнувши «рулетки» кровопролиття Першої світової війни.
На Західний
фронт новобранець потрапив у 1917 році і одразу отримав множинне поранення під
час розриву гранати. Незважаючи на серйозність власних травм (уламки ушкодили
ногу, руку та шию), молодий солдат із п’ятьма пораненнями виніс на собі
непритомного товариша.
Відновившись
у шпиталі до кінця жовтня 1918 року, Ремарк знову опинився у військових лавах.
На щастя, цього разу ненадовго: символічне укладання миру об 11:00 11 листопада
(11/11/11) 1918 року застало його в запасному піхотному батальйоні. Демобілізувавшись
на початку 1919 року, Еріх відмовився від нагородження орденом Залізного хреста
та поспішив відновити навчання.
Випробувано
на собі
До обраної
професії вчорашній комбатант швидко охолов і продовжив пошук свого місця у
житті. До літературної слави майбутній письменник встиг побувати вчителем,
торговцем, бухгалтером, бібліотекарем, органістом, піаністом, автогонщиком та
журналістом. Еріхові довелося навіть продавати надгробки та працювати в каплиці
при клініці для душевнохворих.
На посаді
редактора журналу Echo Continental Ремарк опинився в 1921 році і тоді ж почав
підписувати свої тексти ім’ям Erich Maria Remarque, використовуючи з натяком на
гугенотське коріння французьку орфографію. Потім була творча робота в журналі
Sport im Bild, де в 1927 році письменник опублікував один зі своїх ранніх
художніх творів. А 1929 року вийшов друком його сенсаційний антивоєнний роман,
що став поворотним етапом у житті автора.
Автобіографічна
книга «На Західному фронті без змін» у перший же рік після видання розійшлася
півторамільйонним накладом і була перекладена 26 мовами (зараз їх уже 43), а
голлівудська екранізація та її режисер Льюїс Майлстоун (виходець із України Лев
Мільштейн) удостоївся «Оскара».
«Пальма
неповноцінності»
Проте
берлінська прем’єра оскароносної екранізації виявилася зірваною екстремістами:
під час демонстрації фільму провокатори випустили до кінозалу щурів, які
розбіглися між глядацькими кріслами та розлякали присутніх.
1931 року Нобелівський комітет номінував Ремарка на премію миру, але не вручив нагороду через опір політичних кіл тодішньої Німеччини. Номінація була опротестована Союзом німецьких офіцерів через «образу патріотичних почуттів і очорнення німецької армії».
У той час як
впливовий письменник Стефан Цвейг відгукнувся про гучний роман Ремарка як про
«вершину досконалості», авторитетний колега Томас Манн зазначив, що твір
заслуговує на «пальму неповноцінності». Військова поразка та розвал великої
Німеччини (однієї з чотирьох континентальних імперій, що припинили існування в
результаті Першої світової війни) боляче вдарили по самосвідомості німців, і
тому багато хто підтримав на новому історичному етапі нацистів. Опис
жорстокості та безглуздості війни з позиції її 20-річного учасника був
сприйнятий суспільством як зрадництво інтересів Німеччини. Геббельсівська
пропаганда називала роман антинародним, а автора продажним. Гітлерівська преса
«викривала» Ремарка як єврея, котрий переписав своє справжнє прізвище Kramer у
зворотній послідовності букв та й взагалі нібито привласнив чужий рукопис, що
належав загиблому солдатові.
Успіх та
цькування
Роман,
написаний гостро заточеним олівцем лише за шість тижнів, приніс
письменникові-пацифісту довічну забезпеченість. Левову частку доходів від
літературної праці експерт-самоук витрачав на придбання шедеврів образотворчого
мистецтва: у його особистій колекції живопису були Сезанн і Ренуар, Гоген і Ван
Гог. 1931 року Ремарк обзавівся віллою у Швейцарії, куди згодом переїхав,
рятуючись від переслідування в Німеччині.
Цькування
письменника почалося з арешту особистого банківського рахунку на батьківщині.
Його власникові інкримінувалися незаконні валютні операції, і за судовим
рішенням порушник мав сплатити штраф, що перевищував його статки. Відкупившись
30 тисячами марок, Ремарк уникнув тюремного ув’язнення і перебрався жити до
сусідньої країни, приїжджаючи до Берліна лише у справах. Під час одного з таких
візитів він отримав записку від невідомого доброзичливця з попередженням про
небезпеку подальшого перебування в готелі: «Виїжджай із міста прямо зараз!».
Автогонщикові залишалося лише встрибнути в автомобіль і натиснути педаль газу.
31 січня
1933 року, через день після призначення Гітлера канцлером, Ремарку довелося
остаточно залишити Німеччину. З огляду на подальший розвиток подій на
батьківщині це був крок до порятунку.
Іскра життя
Не
діставшись письменника, фашисти відігралися на його молодшій сестрі. У 1943
році «антипатріотичні висловлювання» вартували Ельфрід Шольц гільйотини. Після
страти родичам було виставлено рахунок за «надані послуги»: старша сестра Ерна
мала компенсувати катам витрати на суму 496 марок. Брат дізнався про родинну
трагедію лише за кілька років і присвятив загиблій Ельфрід післявоєнний роман
«Іскра життя».
Нацисти
примусово позбавили Ремарка німецького громадянства (воно не було повернуто
навіть після завершення Другої світової війни), показово спалили його книги та
заборонили фільм «На Західному фронті без змін».
Час помирати
«Ніхто у
світі не зможе для вас стати більш чужим, ніж той, хто колись був найріднішим»,
– філософськи зауважить письменник, присвятивши роман 1954 року «Час жити та
час помирати» Полетт Годдар. Ремарк
прожив решту життя, переїхавши в 1958 році з Лос-Анджелеса до Швейцарії.
Ремарк помер
на 73-му році життя від розриву аорти.
Джерело:
Коментарі
Дописати коментар