Люди з аутизмом – хто вони та як їх зрозуміти

 

У листопаді  2007 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 2 квітня Всесвітнім днем поширення інформації про проблеми аутизму, висловивши глибоку стурбованість неухильним збільшенням чисельності дітей, які страждають розладами аутичного спектру, у всіх регіонах світу.

По усьому світу в цей день одягають блакитне на знак підтримки людей з аутизмом, розладом розвитку нервової системи, що утруднює комунікацію.

«Ау», ­– кричать люди, якщо заблудять у лісі. Це означає: «я сам, відзовіться, хто чує». Слово «аутизм» теж цього кореня, воно походить від грецького autos – «сам», а аутизм — «занурення у себе».

День поширення інформації про аутизм започаткували , щоб поширювати інформацію про цей розлад в усьому світі. Блакитний колір і пазли є символами цього дня, бо це колір Всесвітньої організації аутизму Autism Speaks. Саме ця організація в 2005 році вперше організувала акцію на підтримку даної теми – акція називалася «Запали блакитним» (Light It Up Blue).

За даними цієї організації, серед хлопчиків випадки аутизму та аутичних розладів стаються в середньому вп’ятеро частіше за дівчаток, тому кольоровим кодом обрано блакитний, а символом — блакитну стрічку.

Людині властиво боятися невідомого та незрозумілого. Якщо ж ми здобудемо нові знання, то страх сам втече. Це стосується всіх сфер. Навіть знайомства з тими, хто виділяється з-поміж нашого оточення. Люди з РАС (розлад аутистичного спектра) – хто вони?

«Розумник» Кім Слейтер книжка, що розкаже  про внутрішній світ людей з аутизмом, навчить розуміти та співпереживати їм.

Місце розгортання подій цієї історії – британське  містечко Ноттінґем. Головний герой – 12-річний  школяр Кіран Вудз. У нього немає друзів-однолітків, натомість він товаришує із безхатченками, а замість затишних вечорів у колі сім’ї хлопець тиняється вуличками рідного міста.

Кіран відрізняється від своїх однокласників. Він має проблеми із соціалізацією, розпізнаванням емоцій інших, співчуттям та емпатією. Кіран самотній. Однолітки частенько ображають його, тому поза школою він намагається не потрапляти їм на очі. А вдома хлопець ніколи не відчуває себе у безпеці, адже може отримати на горіхи від звідного брата або вітчима.

Не усі помічають, який Кіран талановитий. Він прекрасно малює. І саме у творчості він знаходить розраду та втіху, натхнення, наповнення життєвими силами. Його кумир у царині мистецтва  –  Лоренс Стівен Лоурі . Читати розмірковування Кірана про мистецтво й  життя –захопливо. Його мислення глибоке й нестандартне. 

Кіран допитливий та спостережливий, тому помічає дрібниці, на які інші не звертають уваги. І коли у його тихому містечку, де  ніколи нічого не трапляється, стається злочин, Кіран бере справу у свої руки: описує та змальовує  місце події, малює портрети свідків, бере свідчення у підозрюваних.

У ході розгортання історії Кірану доведеться розкрити не одну таємницю: наприклад, чому до нього не приходить, як раніше, бабуся? І що за підозрілі типи навідуються вночі до його вітчима?  Кіран не був би самим собою, якби не розгадав  ці загадки.

 Ця історія вчить людяності та толерантності, доброго ставлення до себе  та до інших. «Не будь байдужим» – ось головне гасло цієї книги, яка поєднує у собі і захопливий детективний сюжет, і сімейну драму, й історію дорослішання унікального, дивовижного хлопчика.

Історії відомо не мало яскравих особистостей, у яких спостерігалися деякі симптоми цієї непростої хвороби, великих математиків, науковців та фахівців з комп’ютерних технологій, які досягли значних професійних успіхів.  Яскравими прикладами є Ісаак Ньютон та Альберт Айнштайн. Серед відомих людей – Вінсент Ван Гог і Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман і Авраам Лінкольн, Вуді Аллен і Боб Ділан, Альберт Айнштайн і Білл Гейтс і багато інших.  Складно уявити, що б втратив світ, якби у ньому не було цих геніальних, але занурених у себе людей.

Вони зі своїм нестандартним мисленням завжди десь присутні, рухаючи прогрес людства уперед, бо не мислять як усі.

   Аутизм - це не вирок, а всього діагноз.  Аутизм – це не присуд, аутизм – це хвороба, з якою цілком можна жити.

Головне – не здаватися і вірити!