Пропаганда чи підтримка? Нова книга Ендрю Петтіґрі про читання в час війни
Ендрю
Петтіґрі — британський історик та експерт із європейської Реформації, доктор
філософії, професор сучасної історії в Університеті Сент-Ендрюса. Його «Книга
на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу» розглядає теми долі та впливу
літератури у буремні часи з різних сторін: через читачів у тилу та в окопах, і
в контексті того, як книги стають інструментом пропаганди.
Читання під час війни, пропаганда і художня проза, шпигуни
і цензура: що приховує книга?
Актуальність
в українському контексті
У часи
великих воєн книги та бібліотеки, на жаль, завжди стають «легітимними цілями».
Навіть якщо вони не перетворяться на попіл та дим після масованих
ракетно-бомбових ударів, то під час окупації їх спалять або вивезуть для
поповнення приватних та державних книгозбірень переможців.
Це
підтверджує і новітня історія України. Путін та мільйони його посіпак не
приховують, що головною метою повномасштабного вторгнення військ рф в Україну є
знищення української ідентичності. Задовго до вторгнення і навіть ще до анексії
Криму у 2014 році, так звані російські письменники чимало фантазували у своїх
творах про завоювання України, Європи й навіть США. За наказом путіна російські
шкільні підручники з історії переписуються таким чином, щоб у них не залишилося
жодної згадки про українців як про окрему націю.
В цьому
контексті робота професора сучасної історії Ендрю Петтіґрі «Книга на війні.
Бібліотеки й читачі воєнного часу» набуває разючої актуальності — адже все це
вже було раніше і повторюється знову.
Читання як
передумова для війни
Автор
натхненно розповідає, як друковані видання — книги, журнали, газети, комікси —
готували цілі країни до прийдешніх воєн: з одного боку підбурювали та провокували,
а з іншого — надихали на невпинну боротьбу, в тилу підтримували цивільних, а
військовослужбовців розважали, навчали, виховували, дарували їм візію мирного
майбутнього та рятували від нудьги.
Книги тісно
пов’язані з війною з найдавніших часів і не лише тому, що сюжет про війну є
однією із найбільш поширених історій, але й через те, що вони часто бувають
носіями ідеологій, що ворогують між собою. Тому бібліотеки є об’єктами, які
знищують одними з перших і часто роблять це показово.
Щоби успішно
воювати, потрібно знати ворога, розумітися на його стратегії, вміти вижити на
незнайомій місцевості з невідомою рослинністю та ненормальною погодою. Для
війни потрібні мапи, схеми, технічна література, якою користуються інженери при
створенні озброєння та інженерних споруд. Військові та цивільні прагнуть
зрозуміти ворожу культуру, тому либонь британські бібліотеки для військових
зберігали у своїх фондах Mein Kampf Адольфа Гітлера.
Китайський
політичний лідер, засновник комуністичної партії Мао Цзедун, який працював
бібліотекарем, пише «Маленьку червону книжку», котра розходиться мільярдним
накладом і надихає китайців на Культурну революцію та сприяє знищенню десятків
мільйонів людей.
Розповідає
автор і про британських письменників. Одні об’єднуються для того, щоб створювати
пропагандистські брошури та підіймати бойовий дух вояків — так, наприклад,
працювали Артур Конан Дойл та Герберт Веллс в часи Першої світової війни, інші
йдуть добровольцями або їх мобілізують до війська — наприклад, Івлін Во та Джон
Рональд Толкін. Івлін Во виявиться кепським військовим і нестерпним командиром,
а Толкіна жахлива окопна війна надихне на створення найвідомішого епічного
фентезі про боротьбу добра зі злом.
Автор
ґрунтовно досліджує питання, як саме відбувається створення войовничої країни
за допомогою літератури, як мобілізуються наукові знання, що читають та видають
в тилу, як і навіщо забезпечують книгами військових.
«Книжки — це
зброя на війні ідей»
Ендрю
Петтіґрі розповідає, що відбувалося з книгами, коли до влади в Німеччині
прийшли нацисти. У 1933 році вони почали палити книжки, й американське
суспільство охопив жах.
Тоді
президент США Франклін Рузвельт висловив загальний настрій своїх громадян: «Книжки
неможливо знищити вогнем. Люди помирають, а книжки живуть вічно. Ніхто і ніщо
не може постійно тримати думку в концентраційному таборі. Ніхто й ніщо не
забере у світу книжки, що втілюють вічну боротьбу людини проти будь-якої
тиранії. Ми розуміємо, що на цій війні книжки — це зброя».
Скорочена
версія цього висловлювання стала гаслом Американської ради книжки, а також
потрапила на агітаційні плакати невдовзі після того, як США вступили у Другу
світову війну: «Книжки — це зброя на війні ідей».
Цікаво, що в
обох жахливіших світових війнах брали участь найбільш начитані й розвинені в
галузі книговидання країни, але обидві сторони активно доклалися — свідомо або
ні — до знищення мільйонів примірників книг на територіях суперників.
Після
перемоги союзники також дерибанили ті книги, які не згоріли — так німецькі
видання потрапили в Бібліотеку Конгресу та бібліотеки багатьох навчальних
закладів у США, а книги з особистої колекції Адольфа Гітлера ще й досі можуть
блукати аукціонами — американські вояки забирали їх, як трофеї.
Книжки як
знак підтримки військових
Передача
книг цивільними для військових стала хорошим способом продемонструвати
підтримку тим, хто взяв в руки зброю. Зібрані серед британців понад три
мільйони примірників встигли прибути у бібліотеки в шпиталях і таборах, де їх
активно читали, але на фронти Першої світової видання потрапити не встигли, бо
війна закінчилася.
Важливість
книг і читання навіть у найскладніших обставинах на війні добре розуміли
ініціатори програми, в результаті якої до американських військових на всіх
театрах бойових дій Другої світової війни було відправлено понад 122 мільйони
книжок, спеціально надрукованих в кишеньковому форматі. До речі, рекомендуємо
самостійно дослідити список «Видання збройних сил» — найбільш відомої та успішної
кампанії в США з відправки книг військовим. У переліку ви побачите чимало
знайомих творів та авторів.
Ендрю
Петтіґрі розповідає і про інші подібні кампанії, про те, що вдалося чи не
вдалося ініціаторам, про вплив та значення таких акцій чи проєктів.
Під час
прочитання цієї книги виникає стійке відчуття, що вона має зацікавити не лише
дослідників історії літератури та книговидання, але й сучасних військових,
особливо офіцерів, відповідальних за морально-психологічний стан
підпорядкованого їм особового складу.
Коментарі
Дописати коментар