Міжнародний день білої тростини

 

15 жовтня в Україні та світі відзначають Міжнародний день «білої тростини» – так називають день  людей з  порушенням зору .

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 2,2 мільярдів людей у світі мають порушення зору. Понад 36 мільйонів людей – живуть з повною втратою зору.

Щоб привернути увагу до цієї проблеми, а також до потреб незрячих людей в Україні та світі щороку 15 жовтня відзначається Міжнародний день «білої тростини». Він також нагадує про необхідність створювати умови, щоб люди з порушеннями чи з повною втратою зору відчували себе включеними в життя, мали доступ до інформації, рівні можливості навчатися, заробляти, відпочивати.

Нині Міжнародний день «Білої тростини» є не тільки своєрідним знаком, що має нагадувати суспільству про людей з порушеннями зору та незрячих, але й днем, заснованим для запровадження інтегративних і реабілітаційних процесів.

У суспільстві, яке поділяє цінності безбар’єрності, важливо також просувати культуру толерантного спілкування, в тому числі стосовно людей з порушеннями зору.

 

Протягом багатьох століть незрячі люди користувалися допомогою поводирів, а якщо не могли собі цього дозволити, то обмацували шлях палицею, посохом, а то й просто власними ногами. Проте, з появою транспорту перед незрячими, окрім проблеми орієнтування, гостро постало питання сигналізування оточуючим, особливо водіям транспортних засобів, про свою сліпоту. У 1911 році в Бельгії багато незрячих виходили на вулицю з червоними прапорцями, а в Данії, Швеції та Німеччині –  пов'язували жовту стрічку з трьома чорними крапками. Проте ні прапори, ні стрічки не справлялися з сигнальними функціями і ніяк не допомагали в орієнтуванні.

Десятьма роками пізніше у Великобританії в місті Брістолі жив молодий професійний фотограф Джеймс Бігс. В результаті нещасного випадку він втратив зір. Джеймс був у розпачі. Але одного разу зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Порада колишнього воїна була такою: «розвивай свою самостійність, виходь з дому один, чим частіше будеш виходити з супроводжуючим, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться вийти одному».

Бігс почав самостійно ходити зі своєю звичайною тростиною для прогулянок, але помітив, що вона не гарантує йому повної безпеки, а іноді і він сам ставав джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що на тростину перехожі рідко звертають увагу і не помічають її, особливо в похмуру англійську погоду. Тоді Бігс пофарбував тростину в білий колір, щоб вона відразу привертала увагу оточуючих. Думка була вдалою і Джеймс порадив іншим сліпим зробити те ж саме.

Наступною віхою в історії білої тростини став 1931 рік, коли ротаріанський клуб (благодійна організація західної Європи) купив і подарував незрячим британцям білі тростини. Подія широко висвітлювалася в пресі, а радіо BBC вийшло з ініціативою про забезпечення всіх незрячих подібними тростинами, чим і зайнявся Британський Королівський національний інститут для сліпих.

У Франції, батьківщині Валентина Гаюї – засновника першої школи для сліпих, і Луї Брайля – винахідника рельєфно-крапкового шрифту, початок історії білої тростини датується 1930 роком. Її «хрещеною матір'ю» вважається аристократка Гвіллі д'Ербемон, яка багато часу і особистих коштів витрачала на допомогу сліпим. При численних контактах з незрячими вона помітила, що вони далеко не завжди сприймаються перехожими як сліпі, тому мають серйозні проблеми при самостійному пересуванні містом. Їй прийшла в голову думка, щоб сліпі користувалися білою тростиною. Префект паризької поліції підтримав цю ідею. За допомогою газети вдалося розгорнути рух за впровадження білої тростини по всій Франції. 7 лютого 1931 року на спеціальних урочистостях за участю військового міністра освіти та охорони здоров'я Гвіллі вручила 5000 білих тростин першому президенту осліплих французьких ветеранів Першої світової війни та представнику цивільних незрячих.

Після другої світової війни біла тростина набула нового вигляду: Річард Гувер, який займався реабілітацією американських ветеранів війни, що втратили зір, звернув увагу на те, що більш довгою паличкою можна вивчати перешкоди, що знаходяться на шляху незрячої людини і, таким чином, людина може пересуватися більш впевнено й безпечно. Гувер першим почав розробку методології використання білої тростини як засобу для орієнтування. Він багато спостерігав і експериментував, особисто випробовував тростини й методи, зав'язуючи собі очі.

З ініціативи Міжнародної Федерації сліпих (International Federation of the Blind) 15 жовтня 1970 року в США був запроваджений Міжнародний день Білої тростини. До ініціативи в 1979 році приєдналися країни Європи.

 

Що змінилося з білою тростиною з тих пір?

Які перетворення зазнала тростина незрячих?

На зміну дереву, очерету і бамбуку прийшли сталь, сплави алюмінію, а пізніше – графіт, скловолокно, інші композитні матеріали. Палиця стала легше і міцніше, стала складатися, залежно від уподобань незрячих та умов використання – обладнуватися різними наконечниками. Останнє десятиліття в історії тростини ознаменувалося тим, що деякі закордонні фірми розробили електронні датчики, якими обладнуються тростини. Такі системи здатні на відстані визначати перешкоди й повідомляти про них незрячому з допомогою звукового сигналу. Хоча ці розробки поки не набули широкого поширення через свою недосконалість і дорожнечу, мало хто сумнівається, що прогрес прийде на допомогу незрячим, проте біла тростина залишається символом незрячої людини і залишиться такою надовго.

В Україні День білої тростини мало відомий, хоча незрячим ще треба багато чого зробити для зміни суспільної свідомості та створення позитивного образу сліпої людини, особливо у свідомості працедавців. Існує також чимало проблем і потреб, про які належить постійно нагадувати суспільству.

Адже День білої тростини – це не свято  для людей з обмеженими можливостями, а важлива дата для всього суспільства, яке не повинно забувати про те, що незрячі люди  є такими ж повноцінними членами суспільства, як і всі інші.