«Під захистом людських долонь». Пам’ятник Шевченку у Варшаві
У Варшаві,
неподалік посольства України в Польщі, вже понад двадцять років височить
пам'ятник Тарасові Шевченку. Поет зображений у вигляді юнака зі свічкою в руці.
Деякі вважають, що це один з найгарніших пам’ятників поету. Саме туди кожного
року під час шевченківських роковин приходять українці, що живуть у Варшаві,
щоб покласти квіти і зачитати вірші Кобзаря.
«Варшавський Шевченко» був встановлений у
березні 2002 року завдяки зусиллям тодішнього посла України в Польщі і відомого
сучасного українського поета Дмитра Павличка, а також інвестиції Об’єднання
українців у Польщі. Монумент був спроєктований і виготовлений українським
скульптором Анатолієм Кущем, п’єдестал пам’ятника виконаний польським
архітектором Бальтазаром Брукальським. Будівельно-монтажні роботи та
благоустрій скверу здійснювали варшавське та львівське представництва Едбуду.
Спочатку
була пропозиція поставити пам’ятник в іншому районі Варшави, але Павличко
наполягав, що він обов’язково має бути на цьому місці. Його розташовано приблизно
за півкілометра від Посольства України. Також стараннями Павличка іменем Тараса
Шевченка названо сквер, де стоїть пам’ятник.
Про те, як
постав Кобзар на високому п’єдесталі у Варшаві, розповідав Надзвичайний і
Повноважний Посол України в Польщі (1999–2002 рр.), Герой України поет Дмитро Павличко:
«Немає
сумніву, пам’ятник Т.Шевченку у Варшаві поставав під захистом здвобіч, як
вогонь між долонями. З одного боку — долоня президента А. Квасневського, з
другого — Івана Павла II. Це круговий захист, розрахований на мудрість
польського народу, отже, не на боротьбу довкола пам’ятника Т. Шевченку, а на розуміння
духу Кобзаря, що презентує українців як європейську, християнську націю.
Польське суспільство прийняло пам’ятник Т. Шевченку у Варшаві як символ
справжнього братерства між нашими народами. Певну роль відіграв тут бронзовий
напис на пам’ятнику, чотири рядки з вірша «Полякам»:
«Подай же
руку козакові,
І серце
чистеє подай!
І знову
іменем Христовим
Ми оновим
наш тихий рай».
Ці слова несуть
у собі жагу оновлення взаємин між українцями й поляками на засадах злагоди,
довір’я та моральної чистоти. Це волання з кривавої минувшини, але воно
позбавлене ненависті, повне віри й любові, піднімається як заклик Всевишнього до
нових поколінь наших народів…
Та все ж
надійшов урочистий день. У фундамент була закладена капсула з паспортом
пам’ятника, де записано: коли, з чиєї ініціативи, якими художниками його
створено, за державства яких президентів і прем’єрів збудовано. Копія паспорту
зберігається в Київському музеї Т. Шевченка.
Пам’ятник
був відкритий 13 березня 2002 року.
Архітектор
Балтазар Брукальський, який глибоко зрозумів значення Тараса Шевченка в історії
довгих взаємин України й Польщі. Перед тим, як приступити до проектування
п’єдестала, написав: «З дерева дружби
народів, зламаного бурею історії, постає людина, як фенікс із попелу. Поет,
який у книзі своїй приносить народам надію, дивиться згори на будівництво
держав, які не завжди піклувалися долею своїх націй. Але корені дерева зосталися
живими!» Отже, бачимо гранітне кореневище зламаного бурею дерева, а на зрубі —
постать Пророка Української держави.
Побачити
Тараса Шевченка у Варшаві було, є й завжди буде особливим переживанням кожного
українця.
Творцем
пам’ятника став один з найвидатніших наших скульпторів Анатолій Кущ. Варшавський
пам’ятник відрізняється від інших пам’ятників Шевченку тим, що монумент
правдивіший, має в собі те, що потребує розгадки, й означає щось більше, ніж
уклін поетові, духові України. Це знак, що наші народи й держави дійшли
порозуміння, й водночас пересторога, аби ми не забули того порозуміння.
Найближчі друзі Тараса Шевченка — Сошенко, Костомаров, Забіла та інші — у своїх спогадах про поета пишуть, що він оповідав їм про своє перебування у Варшаві. То було в час польського повстання в листопаді 1830 року. Шевченко бачив сутички й бої між повсталими поляками й російськими військами. З того часу він перейнявся ідеями революційної боротьби, збройного повстання проти російського царизму. Польський національно-визвольний дух збудив у душі молодого Тараса мрію про відродження української державності. Перше кохання Тарасове — полька Ядвіга Гусіковська, була причиною його роздумів про свободу взагалі та про його особисту волю.
Пам’ятайте, — він ніби звертається до нас, — ваша перемога над братом буде вашою поразкою, а смерть брата — вашою смертю! Пам’ятник Тарасу Шевченку у Варшаві означає щось більше, ніж уклін поетові, духові України. Це знак, що наші народи й держави прийшли до порозуміння, він так само пересторога для нас, щоб ми не забули того порозуміння, як це бувало вже в нашій історії не раз, коли матеріальні вигоди домінували над мотиваціями духу та мудрої політики.
Тарас
Шевченко повернувся до Варшави. Він тримає свічку, ту саму свічку, яку сам
колись засвітив, бо хотілося йому малювати, а в палаці було темно. Він тримає
ту саму свічку, яку пан Енгельгардт, офіцер російської армії, загасив та при
тому ще й ударив його. Тієї ночі Бог запалив ту свічку в небі й сьогодні віддав
її в руки поетові, власне, у Варшаві, де вона вперше розпромінилася. Жоден
вітер уже не загасить того світла. Ніхто ніколи не згасить україно- польського
братерства, освітленого свічкою Тараса Шевченка».
Джерело:
https://day.kyiv.ua/article/panorama-dnya/pid-zakhystom-lyudskykh-dolon
Коментарі
Дописати коментар