Ні дня без рядка. Еміль Золя: письменник, романтик, особистість

 

2 квітня 2025 року вся світова громадськість відзначає 185-річчя від дня народження великого французького письменника Еміля Золя, одного з найзначніших представників реалізму другої половини XIX століття. Він стояв у центрі літературного життя Франції  і продовжував традиції Стендаля, Бальзака, Флобера.

 Еміль Золя народився в сім’ї інженера італійського походження і француженки. У дитинстві він часто хворів, був короткозорим, погано розмовляв і над ним часто насміхалися однокласники.

У шість років хлопець втратив батька, а сім'я годувальника та засоби до існування. Малим Золя пережив навіть не бідність, а справжні злидні. Йому, як стверджує легенда, доводилося ловити на горищах горобців, щоб не померти з голоду. Сподіваючись на допомогу товаришів чоловіка, мама разом з сином переїхала з Екс-ан-Провансу в Париж.

 Золя з юності дружив з майбутнім відомим художником Полем Сезаном, з яким разом вчився у коледжі в Екс-ан-Провансі.

Протягом 25 років письменник і художник  підтримували теплі стосунки, допомагали один одному фінансово, вели листування. Та  після публікації роману «Творчість», в якому Сезанн з неприємністю впізнає себе в образі художника Клода Лантье, їхня дружба припиняється. Сезанн відправив останній лист до Золя в 1886 році і з тих пір вони більше не бачилися. Хоч зараз дослідники вважають, що звинувачення було неправдивим.

     Вищу освіту отримати освіту Еміль Золя не міг, бо змушений був працювати у крамницях та конторах, щоб утримати себе і маму. Велике значення для подальшої кар’єри Золя мало паризьке видавництво Hachette. Ця робота стала початком його творчого шляху. Пропрацювавши у видавництві з 1862 по 1866 роки, Золя став справжнім спеціалістом з реклами у пресі та редагування.

А ще саме досвід роботи у цьому храмі книг на бульварі Сан - Жермен, де були задіяні більше двохсот працівників, став основою для написання роману  "Дамське щастя", хоч у ньому йдеться і не про книги.

 Працюючи більше восьми годин на день, Еміль Золя щодня писав від 1000 до 2500 слів. Одного разу він зважився показати шефові свої рукописи. Той розгледів талант і  рекомендував Золя переходити на прозу. Та першим серйозним письмом Золя все ж були не романи, а критичні огляди на сучасне йому мистецтво.

 Майбутня дружина письменника Александріна подобалася матері Золя, що звісно, немало посприяло шлюбу, який відбувся в 1870 році. У плані творчості письменника, шлюб виявився дуже успішним, оскільки дружина взяла всю буденну практичну роботу на себе. Та у шлюбі не було дітей. У майже 50 річному віці Еміль закохався і від цього зв'язку народилося двоє дітей, яких не також підтримувала і виховувала законна дружина. З нею Золя так і не розлучився, організувавши собі життя на дві родини.

За літературну діяльність у 1885 році нагороджений орденом Почесного легіону, але за ту ж літературну творчість і любов до натуралізму був частим об'єктом карикатур та шаржів.

 

На довгі роки Золя придумав собі розпорядок дня: підйом о 8 ранку, прогулянка, робота до обіду, далі зустрічі з потрібними людьми і робота в бібліотеці. Протягом 10 років, поки писалася сага про Ругон-Маккарі, Золя практично жодного разу не відступив від заведеного їм самим розпорядку. Поступово він перетворився на таку собі «літературну машину», що працює без перебоїв і зривів. Він втілював свою дитячу мрію – створити щось таке, через що його мати буде ним пишатися.

 Масштабна серія  письменника «Ругон-Маккарі», яка об’єднує 20 романів, принесла письменнику світову популярність і статус найбільшого французького письменника після Віктора Гюго. Роман писався протягом десяти років, в ньому письменник зміг відобразити долю однієї сім’ї протягом 4-5 поколінь, одночасно з життям країни у період Другої імперії.

 Як засновник "натуралізму" нового напряму в літературі, критикував романтизм Гюго. За що, знову ж, піддавався перехресній критиці та насмішкам.

 

Еміль Золя, незважаючи свою творчу натуру, всерйоз цікавився політикою. У 1898 році він виступив на захист єврея Дрейфуса, звинуваченого в шпигунстві на користь Німеччини. Золя написав відкритого листа у пресі до президента, в якому звинувачував французький уряд в антисемітизмі та протизаконному ув'язненні Альфреда Дрейфуса. Золя наголошував на упередженості військового суду та відсутності серйозних доказів вини Дрейфуса. Письменника заарештували і засудили до річного ув'язнення, штрафу у 3000 франків та позбавили ордену Почесного легіону. Еміль зумів втекти до Англії, звідки на Батьківщину повернувся в 1899 .

 Письменник помер 29 вересня 1902 року від отруєння чадним газом. Була версія вбивства, але не підтвердилася.

Смерть Золя наступила в результаті нещасного випадку: не працюючий димохід затримав чадний газ в кімнаті, де він спав, і Золя помер від задухи … Нa кладовищі його проводжатимуть п’ятдесят тисяч чоловік: студенти, ремісники, буржуа, журналісти, військові…

 Похований на Монмартському кладовищі, згодом останки перенесли до Пантеону, як найвищий вияв заслуг перед країною.

Еміль Золя не лише вплинув на літературу, а й став символом боротьби за правду. Його творчість і громадська позиція залишаються актуальними й сьогодні.