Українські діти з особливими освітніми потребами: як навчають за кордоном?

Через війну 651 тисяч українських школярів перебувають за кордоном. Особливо складно адаптуватися до нового життя дітям з особливими освітніми потребами (ООП). Напередодні літніх канікул родини думають про наступний навчальний рік. Хтось планує повертатися, хтось прагне більш ефективно, ніж торік, допомогти дитині, є й ті, хто підшукують нові школи. Як українським дітям із ООП навчатися за кордоном?

    У низці країн Європи освіта обов’язкова у повному сенсі: кожна дитина шкільного віку, яка тут опинилася, має навчатися у місцевому закладі освіти.

    Якщо не зважати на це правило, ховати школяра, закривати очі на прогули, варто розраховувати на візити соціальних служб, перевірки та різноманітні санкції (від штрафів до тимчасового вилучення дитини).  Утім, у цих же країнах інклюзія на досить високому рівні, тож, можливо, плюси збалансовують мінуси. 

  

    Швеція славиться суворістю вимог відвідування школи та давніми традиціями інклюзії.  Навіть один пропущений день навчання без довідки від лікаря забезпечить прискіпливу увагу до родини. Але й для дітей з ООП тут роблять багато. Ідея спецшкіл у цій країні не прижилася одразу, тож уже двісті років тут усі діти навчаються разом.

    Гасло: «Одна школа — для всіх» означає, що учень отримає допомогу необхідного рівня, спеціальне обладнання та матеріали, щоб почуватися комфортно. А натомість він, якщо захоче, гратиме у шкільній виставі, співатиме, танцюватиме. Інвалідний візок або слуховий апарат — не перепона. Навіть дітей, у яких збережена рухливість лише пальців, вчать малювати й прикрашають клас їхніми роботами.

    Спецшколи є, але їх мало, і лише двох видів для найскладніших випадків: для дітей з інтелектуальними порушеннями та з комплексними порушеннями. Туди направляє спеціальна комісія — і лише після невдалої спроби повчитися у звичайній школі. 

    В Ісландії взагалі немає такої форми навчання, як домашнє, сімейне, екстернат. Та діти тут люблять школу. Кожному учневі дає змогу почуватися цінним у класі неформальна інклюзія. Індивідуальний підхід (для зручності дитини змінюють навіть кількість та порядок занять), запрошені фахівці, додаткові заняття, пошук ресурсів. До слова, такі послуги отримує кожен п’ятий школяр. Адже окрім дітей з ООП, інклюзія охоплює тих, чиї батьки у складній життєвій ситуації, психологічні проблеми, біженців, тих, кому треба більше часу для вивчення матеріалу. 

    У Норвегії усі спецшколи були зачинені 30 років тому. Є дві форми інклюзії: коли у класі 1-2 дитини з ООП або ж так звані взаємодійні класи. Другий варіант — це коли група до 10 дітей складається лише з учнів, які мають особливі потреби. А ось мистецтвом, спортом, технологіями вони займаються з іншими однолітками у змішаному класі. Цю форму пропонують батькам тих дітей, яким не підходить звична нам форма інклюзії. У таких класах у кожної дитини є асистент, а тему пояснюють учитель та його помічник. 

    У Фінляндії окрім цих форм інклюзії, є ще одна: класи, де 5-7 дітей з ООП, зазвичай з інтелектуальними порушеннями. У такому класі працює два вчителі. Один орієнтується саме на цих учнів, другий — на решту.

    Данія — виняток серед Скандинавських країн: в інклюзії лише один із 16 дітей з ООП. Але не варто хвилюватися, адже ця країна виняток також стосовно шкільної політики: тут питання освіти дитини вирішують батьки, і на навчанні у місцевій школі не наполягають.

    Нідерланди — ще один виняток. Тут все ще роблять ставку на спецшколи, яких аж 14 видів. Нині вони оновлені, адже кожен такий заклад освіти має партнера — масову школу, яка допомагає проводити навчання на сучасному рівні. Спецшкола ж ділиться особливими методиками навчання дітей з ООП з учителями, що працюють в інклюзивних класах. 

    Батьки обирають, навчати дитину в школі за місцем проживання чи у рекомендованій спецшколі.

    Втім, є й обов’язкові моменти. І не лише те, що школяр повинен ходити на заняття з 5 років. Якщо до Нідерландів приїхала родина з дитиною з ООП від 3 років, її мають поставити на облік у спеціальному консультаційному центрі.

    Родина отримає різноманітну допомогу: безкоштовні заняття за потреби з дефектологом, логопедом, психологом, реабілітологом. Соціальний працівник регулярно побуде з дитиною, щоб дати мамі відпочинок. А якщо родина обере інклюзію, з учнем додатково працюватиме «служба шкільного консультування»: спецпедагоги, психологи, залучені експерти.

    Австрія, Велика Британія пройшли шлях від спецшкіл до інклюзії. Колись там були навіть спецшколи для дітей з емоційно-вольовими розладами. Нині у спецшколах навчаються лише діти зі значними порушеннями слуху, зору та інтелекту. Решта — в інклюзивних класах, де навчається двадцять дітей, до чотирьох з них мають особливі освітні потреби. Помічником вчителя є спеціальний педагог, який глибоко знає методики викладання учням саме з тією нозологією, яка є в класі. 

    У Німеччині пів сторіччя тому відбулася реформа: відтоді родина, де є дитина з ООП, має право вільно обирати, де їй навчатися. Існує велике різноманіття варіантів. Наприклад, діти мають змогу відвідувати масову школу, а після уроків отримувати корекційно-реабілітаційні послуги у спецшколах. Вчитися у спецшколах, а на гуртки, студії, свята приходити до певної масової школи.

    Десь спецпедагоги працюють у штаті та консультують за потреби учнів. У інших регіонах вони щодня працюють разом із вчителем. Приблизно половина дітей з ООП навчається у спецшколах, куди, за бажання батьків, скеровує консиліум: учителі, лікар та освітній експерт із інклюзії. Для підтримки тих, хто вчиться в інклюзії, існують медико-соціальні служби, ресурсні та консультативні центри, реабілітаційні заклади. 

Джерело: https://osvitoria.media/opinions/ukrayinski-dity-z-osoblyvymy-osvitnimy-potrebamy-yak-navchayut-za-kordonom/