Історія однієї щедрівки

 

105 років тому в Києві вперше пролунав “Щедрик” - українська мелодія, яка стала символом різдвяних свят у всьому світі.

“Щедрик” став інструментом української дипломатії тих часів і звучав у кращих концертних залах Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії.

Наступного року виповнюється 100 років з моменту, коли “Щедрик” з шаленим успіхом виконали на сцені Карнеґі Гол у Нью Йорку. Після цього світове турне мелодії продовжилось у Мексиці, Бразилії, Аргентині, Уругваї, Кубі та Канаді.

Та небагатьом відомо, що автором англійської версії, яка здобула світову славу, був українець – Петро Вільговський.

«Щедрика» Микола Леонтович створив як композицію для хору на основі давнього народного наспіву. Він працював над твором ледь не два десятиліття, з 1901 по 1919 роки. І врешті ця мелодія зробила Леонтовича знаменитим в Україні ще до ранньої трагічної загибелі у 1921 році.

На початку 1920-х країнами Західної Європи, Північної та Південної Америки гастролювала українська капела під керівництвом диригента Олександра Кошиця. Це був час національно-визвольних змагань українців. І місією капели була культурна промоція української держави на Заході. Серед інших композицій хор Кошиця виконував «Щедрика» Леонтовича. Вже під час гастролей капели, які тривали 5 років та охопили 17 країн, «Щедрик» був найпопулярнішою композицією.

А через 12 років після цього турне інший українець Петро Вільговський написав англійські слова на мелодію, створену Леонтовичем. Будучи композитором і хоровим диригентом, Вільговський певний час працював аранжувальником симфонічного оркестру американського радіо NBC. Саме для цього оркестру в 1936 році він і написав “Колядку дзвонів”, яка у перекладі Вільговського стала найпопулярнішою різдвяною піснею у світі.

Батьки композитора – Йосип Вільговський та Юлія (Олена) Гнат були родом з Пряшівщини, частини Словаччини, заселеної етнічними українцями. Їхній син Петро народився вже у Штатах у 1902 році. Йосип і Юлія співали в церковному хорі греко-католицької церкви святих Петра і Павла в окрузі Пассаїк штату Нью-Джерсі, де жила родина, і брали з собою маленького Петра. Згодом хлопчика віддали на навчання до хору при православному кафедральному соборі у Нью-Йорку. Він став його солістом і з цим хором виступав на численних концертах поза собором, зокрема й перед Президентом США Вудро Вільсоном у Білому домі.

У 1936 році сталася ще одна подія, яка зробила Петра Вільговського знаменитим. Того року в Нью-Йорку відбувався з’їзд Національної асоціації вчителів музики. Українця запросили підготувати студентський хор для церемонії відкриття у Медісон-сквер-гарден. Упродовж року Вільговський проводив прослуховування і відбирав голоси. У результаті виступ його хору, що налічував півтори тисячі студентів, вразив присутніх музичних педагогів і завоював визнання преси.

Після цього концерту виник окремий студентський хоровий колектив – All City High School Chorus, який наступні тридцять років під керівництвом Вільговського виступав з концертами в Карнегі-холі, а згодом у Лінкольн-центрі. Чимало випускників цього хору зробили успішну кар’єру в Метрополітен-опері, у мюзиклах Бродвея, на телевізійних чи радіошоу.

А в 1940-му Петра Вільговського призначили спершу помічником, а згодом керівником музичного напрямку у шкільній системі Нью-Йорка. Він також навчав хорових диригентів та музичних педагогів у музичній Джульярдській школі.

Петро Вільговський пішов із життя у 75 років, 4 січня 1978 року. Похований на православному цвинтарі святих Петра і Павла у Гіллсборо, штат Нью-Джерсі.

«Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича хочуть внести до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.