Смачна різдвяна казка на вашому столі

 

Імбирний пряник давно став традиційним смаколиком, який є обов’язковою окрасою різдвяних свят у Європі і по всьому світі.

Він буває різних видів – і як м’який і вологий пиріг, так і як сухий пряник. Можливо у них різне походження, але склад схожий – в ньому є імбир, мед і меляса.

Відразу кілька країн борються за право вважатися його батьківщиною - у Великобританії стверджують, що імбирне печиво винайшли мандрівні англійські ченці, Німеччина називає батьківщиною цих ласощів Нюрнберг, ну а в Швеції говорять, що рецепт пряників з перцем і імбиром винайшли саме місцеві кулінари.

Як би там не було, найбільшим авторитетом користується легенда саме про англійського ченця, який якось напередодні Різдва, готуючи святкову вечерю для братів, випадково перевернув ємність з прянощами у готове тісто для печива. У невдалого кухаря не залишалося іншого виходу, крім як поставити в піч зіпсоване, як він вважав, тісто. Але, на подив ченця, печиво припало до смаку братам.

Назва цих ласощів варіювалась і як «імбирний пряник», і як «хліб з прянощами», і як «перцевий торт». Перша назва стверджує наявність у прянику імбиру.

А з’явився він, за переказами, у Стародавньому Єгипті, де, як знаємо, полюбляють прянощі у печиві, особливо імбир. А для довгого зберігання печива у нього добавляли мед, який завжди цінувався, як природний антиоксидант. Завдяки йому ці пряники можуть чудово зберігатись до півроку.

Поступово він почав свої мандри по світі. В країнах Центральної Європи у випічку стали додавати запашний перець і корицю, на Русі – додавали сік лісових ягід, а самі пряники випікали з житнього борошна. До Швеції імбирний пряник привезли німецькі емігранти ще у 13 столітті, випікали їх, в основному, монахи. У Британії вважалось, що ці пряники мають лікувальні властивості завдяки меду та імбиру. А широко доступним імбирний пряник став уже у 18 столітті.

В Англії він отримав форму пряничного чоловічка. Переказують, що її придумала королева Єлизавета I. У США він називається «імбирний пиріг», а у Франції взагалі випікається без імбиру.  У Німеччині він готується у двох видах: м’який називається Лебкухен, твердий пряник виробляється в декоративних формах і прикрашається цукерками і глазур’ю. Їдять їх, вмочуючи у вино. Ними також в Північній Європі прийнято прикрашати вікна на Різдво.

У Швеції пекарі надають своєму імбирному печиву форму ведмедя або собору Санкт-Галлен. У Польщі традиційні різдвяні пряники готують ще з часів Середньовіччя в місті Торунь, тому вони і називаються торуньськими. Їх обожнював колись Шопен. Болгарія ж свій пряник називає Меденка і пече його великим, як долоня, додаючи крім меду і імбиру, ще й сушену гвоздику. А ще їх покривають шоколадом.