Чим активніше життя ви ведете, тим більше вам є за що просити вибачення. Роман «Моя бабуся просить їй вибачити»

 

Якщо якогось холодного осіннього  ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися за героїв, якщо ви хочете зануритися в дивне сплетіння казки та нашої дійсності та пройти захоплюючий квест, розкриваючи найпотаємніші життєві таємниці, то вам сюди. До роману шведського письменника Фредеріка Бакмана «Моя бабуся просить їй вибачити».  

Це історія про непрості стосунки матерів і доньок.Історія про те, як бути інакшим у жорстокому світі однолітків, які, попри свою строкатість, будь-якої інакшості не визнають.Про війну і біженців. Про післявоєнний синдром і відсутність повоєнної реабілітації – і зовсім не важливо, прапор якої країни красується на вашій формі.Про втрату, що збиває з ніг.Про вибачення, які ніколи, чуєте, ніколи не пізно просити!Це історія про те, що треба вірити. Попри все. Треба вірити.

У центрі  оповіді семирічна дівчинка Ельза, що живе з матір’ю та вітчимом у звичайному шведському будинку. Ельзі зараз непросто: вона втратила  бабусю, єдиного друга і власного супергероя (все це одна людина). А ще смерть бабусі позбавила її доступу в казкову країну, де Ельза завжди шукала розради від своїх не надто веселих буднів. Помираючи, бабуся дала онучці завдання — рознести листи, в яких вона просить вибачення в різних людей. Саме із цих листів Ельза багато дізнається і про своїх сусідів, і про саму бабусю.

Ельза не така, як усі. Її інакшість виявляється у надто меткому розумі, що здатен спантеличити не лише однолітків, а й дорослих. З усього оточення дівчинки — принаймні спершу — лише бабуся сприймає цю інакшість як дар, а не як надокучливу ваду, лише бабуся відстоює «нормальність» Ельзи, її правоту, в той час, як усі інші прагнуть перекинути відповідальність на химерних «фахівців» і саму Ельзу, яка «не змогла змовчати, поступитися».  

 Пов’язана з цим образом проблема шкільного цькування є дуже актуальною і недостатньо проговореною не лише в українському, а й, як виявляється, у шведському суспільстві. Зазвичай у таких ситуаціях дорослі роблять дітям ведмежу послугу незграбними спробами чи то якось допомогти, чи то спекатися цього головного болю. Адже хибу шукають саме в жертві, а не в нападниках, саме жертву спроваджують до психолога, проводять із нею реабілітаційну роботу. А це за замовчуванням робить цю дитину винною, виставляє саме її ненормальною і зрештою реально лише ускладнює її соціалізацію.

«Моя бабуся просить їй вибачити» – книжка про життя: сумне й смішне, болюче й захопливе водночас, а також про одне з найважливіших прав людини – право бути інакшим.