Вестерплатте - шлях пам’яті

 

Друга світова вирувала вже тиждень. Німецькі війська підійшли впритул до Варшави, у війну вступили Франція та Велика Британія, а СРСР готував окупаційну армію, щоб атакувати Польщу зі свого боку. Тим часом 200 відчайдушних поляків, чия єдина гармата давно вже була підірвана, яким не вистачало набоїв, води та медикаментів, в тилу німецьких військ продовжували утримувати маленький півострів.

Вестерплатте — це вузький (200-500 метрів) півострів довжиною 3 кілометри у гирлі Вісли, який відділяє так звану Мертву Віслу від Гданської затоки Балтійського моря. До Першої світової війни тут був популярний міський пляж.

З 1933 року, коли до влади прийшов Гітлер, і зовнішньополітична риторика Німеччини стала набагато агресивнішою, Польща почала зміцнювати оборону Вестерплатте.  Тут звели кілька прихованих бункерів, побутові приміщення переобладнали та укріпили на випадок обстрілів. За розрахунками польського командування, у разі німецького нападу захисники Вестерплатте мали протриматись 12 годин.

Ліга Націй дозволяла Польщі тримати тут лише 82 людини. У березні 1939 року, коли повз Данциг проходив німецький флот, поляки все ж змогли терміново перекинути сюди ще біля 130 людей, частина з яких, щоправда — інженери та інші цивільні. Також вдалося таємно привезти залізницею застарілу гаубицю та чотири міномети.

Комендантом Вестерплатте був майор Генрик Сухарський. У 1939 році йому виповнилось 40, він встиг послужити ще в армії Австро-Угорщини, відтак приєднався до війська незалежної Польщі. Охороною складів командував 35-річний капітан Франтішек Домбровський.

Разом німецькі сили навколо Вестерплатте налічували біля 3500 людей (морська піхота, хаймвер, місцева поліція та саперний батальйон Вермахту, що підійшов на допомогу пізніше). Неподалік у Балтійському морі чергував німецький флот, на найближчих германських аеродромах були сконцентровані бомбардувальники.

«Нам вистачить 10 хвилин, щоб узяти Вестерплатте», — був упевнений капітан «Шлезвіг-Гольштейна» Густав Кляйкамп.

«Візьмемо його за кілька годин», — заперечував командувач німецьких сухопутних сил навколо Вестерплатте Фрідріх Еберхардт.

Перші постріли Другої світової могли б пролунати вже 26 серпня. У цей день «Шлезвіг-Гольштейн» неочікувано для поляків знявся з якоря та почав рухатися в бік Вестерплатте.

Німецькі морпехи були вже готові десантуватись на півострів, але раптом прийшов наказ із Берліна: операцію терміново припинити. Гітлер щойно дізнався, що напередодні, 25 серпня, Польща уклала з Великою Британією військовий союз. Кілька днів потому цей союз і спричинить вступ англійців у війну.

А ось 1 вересня зупинити початок німецької атаки на Вестерплатте було вже нікому — Німеччина почала повномасштабне вторгнення не лише в Данциг, але й загалом у Польщу.

За 8 хвилин після залпу зі «Шлезвіг-Гольштейна» німецька морська піхота висадилась на Вестерплатте і одразу  потрапила під щільний вогонь. Морські піхотинці втратили 16 людей і відступили, з іншого боку на Вестерплатте спробували висадитися поліцейські та бійці хеймверу, але опинились на мінному полі і теж змушені були ретируватися. Німецьке командування зрозуміло, що Вестерплатте так просто не взяти.

Наступні 7 днів позиції 200 поляків обстрілювали гармати «Шлезвіг-Гольштейна» та міноносця Т-196, польова артилерія, міномети. Десятки важких бомб на Вестерплатте скинули бомбардувальники Ю-87, що пікірували на польські укріплення зі скаженим виттям. 4 вересня на допомогу німцям підійшли сапери, озброєні ручними вогнеметами. Ще через день німці спробували підпалити ліс біля польських позицій, використавши залізничну цистерну з нафтою. До того ж увесь цей тиждень вермахт та місцеві «ополченці» не припиняли піхотні атаки з суші та спроби висадитись на півострів з води.

Вже в перший день оборони поляки втратили єдину гармату. Вона зробила лише 28 пострілів, зруйнувала кілька кулеметних позицій на іншому березі Вісли, але швидко була знищена вогнем зі «Шлезвіг-Гольштейна». На другий день німці з літаків розбомбили всі чотири польських міномети. Захисники Вестерплатте поступово втрачали бункери — в один з них потрапили дві 500-кілограмові бомби, інший було спалено вогнеметами, деякі вже просто не було змоги та сил захищати.

Закінчувались набої, гранати, їжа та питна вода. 20 поляків загинуло, в польовому госпіталі перебували 50 поранених, яким не вистачало медикаментів. 12 годин, за які до Вестерплатте мала дістатись допомога, давно спливли, натомість до захисників доходили невтішні новини з фронту — німці захопили Помор’я, Силезію та підходили до Варшави.

Домбровський та більшість офіцерів тримались думки, що Вестерплатте, яке вже котрий день лишається фактично наодинці з німецькою армією, флотом та авіацією — це важливий приклад для всієї нескореної Польщі. Кожного дня в радіоефірі польські радіостанції після новин про чергові поразки на фронті із гордістю повторювали: «Вестерплатте продовжує захищатись».

Зрештою 7 вересня о 4-й ранку німці вчинили генеральний штурм. О 7-й його теж було відбито, але поляки втратили ще один бункер. Сили бійців, що лишались на позиціях, сходили нанівець.

Над казармами  підняли білий флаг, Сухарський вдягнув парадний мундир та шаблю і під об’єктивами німецьких фото- та кінокореспондентів урочисто повідомив генералу Фрідріху Еберхардту, що Вестерплатте капітулює. У відповідь генерал поблажливо дозволив Сухарському залишити парадну шаблю навіть у полоні.

Генрик Сухарський до кінця Другої світової війни просидів у німецьких таборах для військовополонених (де йому все ж довелося розлучитись зі своєю знаменитою шаблею). Після звільнення у травні 1945-го він отримав під своє командування стрілковий батальйон, який було розквартировано в Італії, де наступного року він помер від перитоніту. 1 вересня 1971-го його тіло було перепоховано на території Вестерплатте.

Франтішек Домбровський також лишався в полоні до кінця війни. Потім ще 5 років відслужив у польській армії. Написав мемуари про оборону Вестерплатте. Помер у 1962 році від туберкульозу.

За часів соціалістичного уряду Польщі офіційною позицією щодо подвигу героїв Вестерплатте були забуття та зневага: пам’ять Вестерплатте загалом замовчували, а якщо й згадували, то, мовляв, це був вияв не героїзму, а лише безсилого відчаю.

Відновленню історичної справедливості посприяли польські митці. Героїчній обороні Вестерплатте присвячено поему Ільдефонса Галчинського «Пісня про солдатів Вестерплатте». Щоправда, за браком історичних відомостей, які замовчувала тодішня влада, поет керувався міфом, ніби усі захисники укріплення загинули.

Видатний польський поет Константи Ільдефонс Галчинський з’явився на світ у Варшаві в сім’ї залізничного техніка. На початку Першої світової війни родина Галчинських переїхала до Москви. Там Константи навчався в польській школі, а вже після повернення на батьківщину (1918) закінчив гімназію і почав студіювати англійську й класичну філологію у Варшавському університеті. До освіти він ставився легковажно, як згодом і до військової кар’єри: почавши армійську службу кандидатом в офіцери, закінчив її рядовим. Зовсім інакше юнак сприймав літературну творчість. Дебютував він 1923 р. сатиричними віршами, які було надруковано в часописі “Квадрига”, що видавався однойменним літературним угрупованням. Потім Галчинський писав різнопланові поезії, поеми, радіоп’єси. Чимало його віршів стали популярними піснями.

Упродовж 1931-1933 pp. поет обіймав посаду аташе з питань культури в польському посольстві в Берліні, потім кілька років прожив з родиною у Вільнюсі, а від 1936 р. знову оселився у Варшаві, де друкувався в часописі “Просто з мосту”. У 1939 р. Галчинського було мобілізовано до армії. Невдовзі він потрапив у німецький полон і близько п’яти років провів у таборах.

Підгрунтям для розвитку воєнної теми у творчості Галчинського став власний життєвий досвід. Одним з найяскравіших творів цієї тематики є вірш “Пісня про солдатів з Вестерплятте”,

Після звільнення з полону Галчинський мешкав у Парижі та Брюсселі, а 1946 р. повернувся на батьківщину. У Кракові поет активно друкувався в часописі “Огляд”, заснував невеличкий театр “Зелений гусак”, співпрацював з кабаре “Сім котів”. Утім, найзначніші свої твори він написав уже на схилі літ.