Коли горіли книжки. День спалених книг

 

10 травня 1933 року націонал-соціалісти влаштували багаття із книг «неарійського духу» . Завзято допомагали кидати книжки у полум'я саме студенти.

Увечері 10 травня 1933 року на Оперній площі у Берліні зібралися біля 70 тисяч людей. Студенти вантажівками і возиками звезли туди понад 20 тисяч книжок - серед них були твори усесвітньо відомих німецьких авторів: Генриха Манна, Ериха Марії Ремарка та Йоахіма Ринґельнаца.

Керівник націонал-соціалістичного студентського осередка Герберт Ґут'яр, котрому було лише 23 роки, виголосив  промову. "Ми спрямували наші дії проти ненімецького духу. Я віддаю все ненімецьке вогню", - вигукував він до натовпу. А перед ним уже було море полум'я, нагодоване тисячами книжок.

Сцени на кшталт цієї 10 травня 1933 року відбувалися по всій Німеччині. В усіх університетських містах країни студенти палили книжки авторів, котрі не відповідали ідеологічним уявленням нацистів.

Спалювання книжок на Оперній площі в Берліні було центральною подією цієї акції. За допомогою радіо про неї дізналися у багатьох німецьких домівках. Багато студентів прийшли в уніформах СА та СС (штурмових та захисних загонів Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії). Під виклики так званих "вогняних гасел" обрані студенти знову і знову кидали книжки у полум'я. Ось як лунало друге "вогняне гасло": "Проти декадансу і моральної деградації! За дисципліну і моральність у родині і державі! Я віддаю вогню твори Генриха Манна, Ернста Ґлезера і Ериха Кестнера".

Цей самий Ерих Кестнер, автор усесвітньо відомих дитячих книжок, серед яких "Еміль і детективи", також перебував тоді на Оперній площі у Берліні і був свідком цього моторошного видовища. "Я стояв перед університетом, затиснутий між студентами в уніформі СА, цвітом нації, бачив наші книжки, які летіли у мерехтливе полум'я", - написав він пізніше. Й підсумував: "Це було огидно". На спалюванні книжок були присутні й численні професори університету.

Спалення книжок викликало обурення міжнародної спільноти. Американський журнал Newsweek навіть назвав його "Голокостом книжок". Поет Генрих Гейне, чиї твори студенти також спалювали того дня, написав у 1821 році: "Там, де спалюють книжки, урешті-решт спалюють і людей". Його слова жахливим чином виявилися пророчими. Лише кількома роками пізніше почалося масове вбивство євреїв, відоме сьогодні як Голокост.

Нація, якою  за кордоном часто захоплювалися як "країною поетів і мислителів", примусила багатьох своїх талановитих співвітчизників до еміграції. Письменники Томас Манн, Ерих Марія Ремарк та Ліон Фейхтваґнер - ці та інші великі митці поступово виїздили з націонал-соціалістичної Німеччини. За кордоном деякі з них виступали проти націонал-соціалізму. Лауреат Нобелівської премії Томас Манн, чиї книжки були спалені 10 травня 1933 року, промовляв до німців під час Другої світової війни через британську радіокомпанію Бі-Бі-Сі: "Це голос застереження. Перестерегти вас - це єдина послуга, яку німець як я може для вас зробити".

Ті ж, хто не виїхав із країни, часто отримували заборону публікуватися - як, наприклад, Ерих Кестнер. У 1934 році вже понад три тисячі книжок і творів було піддано цензурі. Проте велика частина німців, серед яких і багато  інтелектуалів і професорів, мовчки сприйняли спалювання книжок і цензуру. А дехто навіть вітав їх.

У 1995 році на історичній площі Бебеля було встановлено монумент, який являє собою приміщення в грунті з порожніми книжковими полицями, зверху накрите скляною плитою.

 

Пам’ять про книжки… Нікому не здається, що День спалених книг — це дуже символічно? Це майже те саме (якщо не більше) що День розбитих надій, День знищених життів, День втраченої совісті. Адже кожна книжка — це певна частина чи й ціле життя її автора. А спалена книжка — це не лише удар в автора. Це акція проти людей, які цієї книжки не прочитають. Не отримають знань. Не відчують емоції. Не збагнуть ідей і прагнень. Не зростуть на цілу книжку.