Пауль Целан – світовий геній із українським корінням. Українські перехрестя європейських письменників

 

Він був громадянином багатьох країн. Асимільований єврей, котрий розмовляв і писав німецькою, жив у Франції, а у снах бачив рідну Буковину.

Целана називають «класиком модернізму», «поетом абсолютних матерій», «поетичним провидцем», «орфічним співцем», «королем поезії», «поетичним магом», людиною, котра продемонструвала, що, всупереч скептичному твердженню Т. Адорно, «поезія після Аушвіцу» все ж таки існує.

Насправді ж, він був простим єврейським хлопчиком, котрий знав вісім мов (цілком природно для поліетнічних Чернівців), їздив на пасхальні канікули до тітки в Лондон (Європа без кордонів!), вступив до «Підготовчої медичної школи» в Турі, де врешті-решт не зміг навчатися через початок Другої світової війни, тому і став студентом романістики Чернівецького університету, що 1940 року підпав під радянський диктат.

За рік знову повернення румунських військ, уже під проводом СС. Утворення єврейського гетто, депортація батьків у Трансністрію, переховування в приміщенні фабрики румунського промисловця Валентина Александреску, фізична праця в селі Табарешти біля Бузеу в Молдові, звістка про смерть батька, а потім і матері.

Побачене у фашистських катівнях закарбувалося у вразливій душі поета. Вірші «Фуга смерті» про страту євреїв — один із кращих у поетичній спадщині Целана.

Повернення до Чернівців, вступ Червоної Армії, робота санітаром у психіатричній клініці, продовження навчання в університеті на англістиці, переклади для місцевої газети, укладання власних віршів у дві збірки, посилення радянського тиску стосовно єврейського населення, виїзд із родичами з міста навесні 1945 року до Румунії. Відновив своє громадянство, але там пробув лише 2 роки, і подався на Захід. Оселившись в Парижі, він здобув французьке громадянство.

Брехт казав таку фразу: «ми міняли країни частіше, ніж черевики». Вона підходить до Целана. Він належить до багатьох культур, та, звичайно, за своєю творчою домінантою він є німецьким поетом. Або, скажімо, німецькомовним поетом. Він був похований як австрійський поет, але в Австрії він, по суті, прожив лише лічені місяці, в Німеччину лише приїжджав для читань чи контактів із видавництвами.

У побуті багато використовував французьку, бо його дружина була француженка. Але французькою майже не писав, за винятком листування із дружиною. Він жив у контексті багатьох мов і культур, доцільніше його назвати європейським поетом. Він був також перекладачем із 7 мов, в тому числі і з російської.

Можна навіть сказати, що він знав і українську мову, хоча нею він не розмовляв. Але серед однокласників у румунському ліцеї третина була етнічними українцями. У 1944 році він працював перекладачем при українській газеті «Радянська Буковина». І там він займався перекладами пропагандистських текстів з української на румунську.

 

Він тікав від спогадів, від минулого і не бачив себе в майбутньому. Ззовні – благополучна людина, в душі якої палало пекло. Не змогли допомогти лікарі психіатричних клінік, не зрозуміли душевного болю митця. Досягнувши вершини слави, Пауль Целан пішов з цього світу, перехилившись у квітні 1970 р. через ажурне поруччя мосту над Сеною, залишивши людству свій величезний ліричний спадок.

1992 року в Чернівцях спорудили пам’ятник Паулю Целану роботи скульптора Івана Салевича. Українською мовою твори Целана перекладали Микола Бажан, Леонід Череватенко, Марина Новикова, Марко Білорусець, Мойсей Фішбейн, Петро Рихло. Кілька поезій Целана переклав Василь Стус.

Ми повинні пам’ятати тих видатних людей, які народилися на наших теренах. Тому що вони ввібрали свою психологію, свою ментальність, багато чого від цієї землі.