Поляк за походженням, українець за духом. Владислав Городецький

 

4 червня, народився «київський Гауді» ВЛАДИСЛАВ ГОРОДЕЦЬКИЙ (1863, Шолудьки - 1930, Тегеран) – український і польський архітектор, підприємець, меценат.

Хоч він і походив з сім'ї польських шляхтичів, та народився в Україні й майже 30 років свого життя присвятив Києву і його архітектурному оздобленню. Сьогодні всіма впізнаваними знаковими спорудами Городецького в Києві є Будинок з химерами, римо-католицький костел Св. Миколая, Караїмська кенаса та будівля Національного художнього музею України.

Архітектура та мисливство не були єдиними його захопленнями. Городецький завжди шукав щось нове та цікаве для себе. Одним з перших у Києві він купив собі автомобіль. Був особисто знайомий з Ігорем Сікорським і часто літав з авіаторами під час випробувальних польотів. Городецький був знаменитим, його любили, поважали і невідомо як би склалась його доля в подальшому, якби не події 1917 року.

 Дві революції, громадянська війна. Влада в Києві мінялася 16 разів. За більшовиків у Києві нічого нового не будувалося – крім хіба що сумнівних пам’ятників революційним вождям. Про будівництво будинків і не йшлося – тим більше у вишуканому стилі.

Городецький мало цікавив радянську владу. У 1920 pоці, залишившись без засобів до існування, 57-річний архітектор назавжди залишає Київ і їде до Польщі.

У Варшаві Городецький працює архітектором у міністерстві громадських робіт. Проєктує курорт, займається реставрацією палацу Вишневецького. У 1923 році, досягши пенсійного віку, виходить у відставку. А незабаром відкриває власне архітектурне бюро й виконує замовлення американської інвестиційної компанії “ Генрі Улен і Ко ” : проектує для різних міст Польщі водонапірну башту, критий ринок, м’ясокомбінат, електростанцію, казино, лазню.

Співробітництво з компанією “ Генрі Улен і Ко ” виявилося настільки вдалим, що американці запропонували йому вирушити до Ірану як головному архітектору їхніх нових проєктів.

Залізничний вокзал у Тегерані, споруджений зодчим, приніс йому популярність у цій країні. Він одержує замовлення уряду Ірану на планування нових міст, будує театр, готель... Нарешті, саме на ньому зупинив свій вибір глава держави Реза-шах Пехлеві, підшукуючи архітектора для спорудження свого палацу.

Палац іранського шаха Городецький вирішив у стилі знаменитих казок “ Тисячі й однієї ночі ” . Цей східний шедевр вийшов ніжним, легким і водночас зручним, пристосованим до жаркого клімату Ірану.

Здавалось, у творчому житті архітектора починається новий етап – він затребуваний, поцінований, шанований. Йому замовляє проект сам глава держави. На жаль, палац іранського шаха виявився лебединою піснею Владислава Владиславовича. 3 січня 1930 р. в нього стався серцевий напад, і того ж дня архітектора не стало. Поховали Городецького на римо-католицькому цвинтарі Тегерана.

Попри те, що його імені протягом десятиліть в Україні не згадували в жодних енциклопедіях, монографіях, екскурсіях, кияни дбайливо бережуть пам’ять про дивовижного архітектора, роботи якого багато в чому визначають лице столиці. Створені ним будівлі, й передусім “ Будинок із химерами ” , через свою самобутність обросли неймовірними легендами.

Справжнє повернення архітектора до міста, яке він любив і в якому прожив понад 30 років, стало можливим лише в 90-ті роки XX ст., коли про нього стали писати, зняли документальний фільм. Одна з найкрасивіших вулиць Києва, у проектуванні й будівництві якої Городецький брав безпосередню участь – колишня Миколаївська, – у 1996 р. названа вулицею Архітектора Городецького.