Третій... черевичок Сержа Лифаря

 

Навесні 2019 року з'явилася міні-скульптура "Золотий черевичок Сержа Лифаря" , яка встановлена на стіні найстарішого готелю нашої столиці  Premier Palace Hotel Kyiv за адресою: бульвар Т.Шевченка / вул. Пушкінська, 5-7/29.

СЕРЖ ЛИФАР (15 квітня 1905, Київ — 15 грудня 1986, Лозанна, Швейцарія) — балетний танцівник та хореограф, один із найвидатніших танцівників XX століття. Засновник Академії танцю при Гранд-Опера в Парижі, ректор Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесний президент Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО.

 1994 року в Києві вперше пройшов Міжнародний Лифарівський конкурс, і вдова знаменитого балетмейстера й танцівника Ліллан Аллєфельд приїхала на Батьківщину Сергія Михайловича. Цій тендітній жінці вдалося повернути в Україну незаслужено забуте ім’я великого майстра, який понад три десятиріччя очолював балетну трупу паризької «Гранд-Опера», Всесвітню раду танцю ЮНЕСКО та Французьку академію хореографії.

2000 року в Києві сталася знаменна подія. У рамках IV Міжнародного фестивалю балету «Серж Лифар де ля данс» Музею історичних коштовностей було передано унікальний раритет — «Золотий черевичок» знаменитого танцівника (нині він зберігається у фондах Історичного музею). Цією вищою нагородою в хореографії Сергія Михайловича було нагороджено за плідну 25-річну роботу в «Гранд-Опера», на сцені якої він поставив понад 200 балетів!

Із 1955 року реліквія знаходилася вдома у танцівника, а після його смерті вдова Сержа Лифаря Ліллан Аллєфельд перевезла її, оцінену в один мільйон доларів, до Швейцарського банку...

Те, що унікальний експонат переданий на Батьківщину митця, — за це велика подяка графині Аллєфельд, яка подарувала «Золотий черевичок» Києву —  місту, де Лифар народився і яке обожнював, живучи за кордоном. До музею вона передала футляр, у якому було... два черевички. Один — із тканини, в якому Серж танцював, і у цьому експонаті, за словами, вдови, не тільки слава, а й біль життєвого розчарування, що випало митцю. А другий — «золотий» — уособлення тріумфу артиста.

У мемуарах Сержа Лифаря «Спогади Ікара» танцівник писав, що спочатку Броніслава Ніжинська без ентузіазму ставилась до його танцювальних здібностей і не бачила в ньому таланту. 1921 року Сергій Дягілєв, засновник і художній керівник «Російського балету» просив у Ніжинської відрядити п’ятьох найкращих учнів для його трупи в Монте-Карло. Лифаря ніхто в цю п’ятірку не рекомендував, але один із п’яти обраних в останній момент відмовився від запрошення і поступився місцем Лифарю. Так Сергій потрапив до Європи і почав активно займатися балетом. Лифар із сумом зазначав, що так більш ніколи і не побачив свою матір... За життя Сергій Лифар лише один раз побував у Києві — 1961 року, і це було для нього великим щастям...

Зауважимо, що в Києві немає пам'ятника відомому танцюристу, лише скромна меморіальна дошка на стіні колишньої гімназії, де він навчався. Водночас сам Серж Лифар завжди по-особливому тепло згадував рідне місто, пишався тим, що він киянин, всіляко це підкреслюючи. Зрештою, на своїй могилі замість низки своїх титулів, він заповів написати  просто "Серж Лифар з Києва".

Віднині ми маємо три черевичка майстра хореографії (два зберігаються в запаснику Історичного музею, а третій (міні-скульптура) — ним можна помилуватися, прогулюючись нашою столицею.

Тож тепер кияни та гості матимуть на один привід більше, аби згадати видатного киянина Сержа Лифаря.