Собор Паризької Богоматері – символ народної історії та людських пристрастей

 

Роман «Собор Паризької Богоматері» підкорив не тільки Францію, але і весь світ. Неможливо забути горду циганку Есмеральду, потворного дзвонаря собору Квазімодо, блискучого і жорстокосердого красеня Феба, ревнивого священика Клода Фролло. Ця книга – ще одна історія про нещасливе кохання, підлість та образи.

Ідея написати історичний роман прийшла Гюго під враженням від книги англійського письменника Вальтера Скотта «Квентін Дорвард».

Три роки письменник займався дослідженнями, вивчав документи про середньовічний Париж, відвідував будівлі, які збереглися з того часу,   зокрема, собор Паризької Богоматері. Коли Гюго написав декілька сторінок майбутнього роману в Парижі почалася революція і він загубив чернетки. Дружина письменника згадувала: «Віктор купив собі пляшку чорнил, прибрав в шафу свій верхній одяг, щоб не піддатися спокусі вийти надвір, і замкнувся зі своїм романом, як у в'язниці».

Роман вийшов у світ 1831 року, в тривожні дні холерних бунтів та розгромів. Звернення Гюго до далекого минулого викликане його захопленням романтичним Середньовіччям. Середні віки завжди приваблювали своєю незвичайністю: сильні пристрасті, цільні та великі характери, подвиги та мучеництво в ім’я переконань і усе це в серпанку деякої таємничості.

Дія книги відбувається в XV сторіччі. Глухий горбун Квазімодо служить дзвонарем у соборі Паризької Богоматері, закохується в циганку Есмеральду. Пристрастю до красуні палає також і настоятель храму Клод Фролло. А вона любить капітана королівських стрільців Феба. Есмеральду оголошують відьмою і засуджують до смерті.

 Собор Паризької Богоматері(будівля) – головний герой роману. Вічний і нерухомий, символ духовного життя французького народу, зведений руками сотень майстрів, він надає притулок героям роману, з ним тісно пов'язана їхня доля.

Есмеральда своїм мистецтвом та вродаю дарує насолоду натовпові. Вона далека від набожності, не відмовляється від земних утіх і тісно пов’язана з народом. Дівчина – циганка (тільки за вихованням) й француженка (за походженням), її унікальна краса звела з розуму Клода Фролло, і він знищив її, тому що не міг зрозуміти й привласнити.

Есмеральда втілює ідеал Гюго, це його особисте, романтичне бачення свободи і краси і одночасно  втілює риси нової культури (народність, єдність духовного і тілесного, людяність).

Архідиякон Клод Фролло у романі – похмурий негідник. Почуття його викривлені: любов, батьківська прихильність, жага до знань обертаються у нього егоїзмом та ненавистю. В першу чергу це людина аскет, який з презирством ставиться до всіх життєвих утіх. Він відгородився від народного життя стінами собору та своєї лабораторії, і тому душа його перебуває у владі темних і злих пристрастей. Клод Фролло хотів би притлумити в собі всі земні почуття, що він вважає ганебними, та присвятити себе вивченню повного зведення людських знань, але він сам покохав Есмеральду. Ця любов має руйнівний характер, не маючи сил її здолати, Клод Фролло стає на шлях злочину, прирікаючи дівчину на муки та смерть. Розплата приходить до архідиякона від його слуги, дзвонаря собору – Квазімодо.

Цей герой – незвичайна потвора. Його обличчя і фігура водночас смішні й страхітливі. Горбун, розумово неповноцінний, неймовірно сильний фізично, він у житті знав тільки образи та жорстокість. Навіть Клод Фролло, який виховав сироту, інакше, як з огидою, на нещасного дивитися не міг. Чудовисько покохало дівчину, але не за її красу, а за доброту і його душа пробуджується від сну і виявляється прекрасною. До зустрічі з Есмеральдою  він не знав, що в світі існує любов, краса і добро і це перевернуло його життя. Квазімодо все життя служив собору, був її частиною і душею. Тепер він побачив інше і за це готовий віддати життя. Протест горбуна був несвідомим, жорстоким і страшним, але його важко звинувачувати в цьому, йому можна тільки співчувати.

Книга мала надзвичайний та шалений успіх у читача .У 1831 році роман передруковували ще 7 разів.

 В Україні «Собор Паризької Богоматері» став відомим у 30-40 роки ХІХ сторіччя як в оригіналі, так і в російських перекладах. Тарас Шевченко згадував роман у своєму листуванні також  в його   «Щоденнику» використано образ Квазімодо (запис від 20 липня 1857 року). Вперше роман «Собор Паризької Богоматері» українською мовою вийшов у 1935 році в харківському видавництві «ЛіМі».

«Собор Паризької Богоматері» і досі захоплює читачів усього світу. Книга багато разів екранізована, на основі сюжету написані опера, балет та відомий мюзикл.