Михайло Паращук: Український скульптор, що змінив Софію

 

Життя цієї людини часто робило химерні повороти. Син простого селянина із Тернопілля, він удосконалював свою майстерність в академії Жульєна у Парижі та в майстерні Огюста Родена. Скульптор, революціонер, шпигун та військовополонений, викладач і дипломат молодої української держави… І це далеко не повний перелік ролей, які випали на долю Михайла Паращука.

Скульптор Михайло Паращук народився у селі Варваринці Теребовлянського району на Тернопільщині, але більшість життя провів за межами України. Усе почалося з навчання. Михайло навчався мистецтву скульптури в академіях у Кракові, Відні, Львові, Парижі. Серед його викладачів були знамениті майстри Огюст Роден, Рауль Верле, Еміль Антуан Бурдель. Після понад 15 років навчання Михайло залишився у Європі. Він сформував унікальний стиль на перетині кількох мистецьких шкіл і стилів – від бароко та класицизму до імпресіонізму й сецесії. Тож наприкінці 1908 року українського скульптора запросили викладати в Мюнхені, у приватному інституті декоративно-прикладного мистецтва.

На початку Першої світової війни, при спробі повернутися до Галичини, австрійська влада запідозрила Паращука у шпигунстві на користь Російської імперії, арештувала та ув’язнила в концтаборі Талергоф. Вибравшись із Талергофа, скульптор знову викладав, але цього разу – для українських військовополонених українців у таборах Раштат і Вецлар в Німеччині. Тоді ж він створив у Раштаті і Вецларі пам’ятники тим українцям, які загинули в полоні.

З 1918 року Михайло Паращук працював у дипломатичних місіях Української Народної Республіки в Естонії та Литві. Він був одним із тих дипломатів, які ще сто років тому розробляли ідею Балто-Чорноморського союзу держав, що звільнилися з-під Російської імперії. Проте національно-визвольні змагання зазнали поразки. А Михайло Паращук знову опинився в Європі.

У 1921 році він прибув до Болгарії як представник Червоного Хреста, займався допомогою військовополоненим і біженцям. Залишився в цій країні на 42 роки, до кінця свого життя. У Софії скульптор відкрив майстерню. Лише в столиці Болгарії він працював щонайменше на 30 об’єктах.

         Українець скульптурно оздобив такі репрезентативні будівлі Болгарії, як Національний банк, Судова палата, Міністерство оборони, Військова Академія, Бібліотека Св. Кирила і Мефодія, ректорат університету ім. К. Охридського, ректорат Софійського університету, Академія наук, Оперний театр, міст «Русе-Джурджу», пошта в місті Варна, будівля районної ради в Бургасі. Його твори мистецтва досі є гордістю Болгарії. Проте і на Батьківщині дотепер залишились видатні роботи митця, такі, як пам'ятник Адамові Міцкевичу, створений у співавторстві з польським скульптором Антоном Попелем.

 Паращук також брав участь в оформленні Оперного театру, Університетської бібліотеки і Промислового музею у Львові тощо.

Кілька десятиліть поспіль він гуртував українську громаду в Болгарії, докладав зусиль, щоб вона була помітною у культурному житті країни, налагоджував українсько-болгарські зв’язки. Продовжував цю працю навіть в умовах переслідування та репресій, які почалися з приходом до влади в країні комуністів після Другої світової війни.

Посмертно він нагороджений вищою державною нагородою Болгарії – орденом Кирила і Мефодія I ступеня.

Знаний у світі та недооцінений на Батьківщині український скульптор, архітектор, дипломат, громадський діяч, політв’язень. Михайло Паращук.