Краків Віслави Шимборської

Парадоксально, але про життя Віслави Шимборської відомо не так багато. А власне, як часом кажуть, про неї відомо лише те, що невідомо нічого. 

До цього спричинилася, передусім,  гранична скромність Нобелівської лауреатки і повне небажання говорити про свої особисті справи. До такої позиції дехто ставиться з повагою, дехто з підозрою, та ми все ж таки спробуємо скласти свій краківський маршрут “місцями Віслави Шимборської”, ґрунтуючись на тих біографічних матеріалах і спогадах самої поетки та її оточенння, з яких усе-таки дещо відомо.

Отже, як відомо, Віслава Шимборська народилася не в Кракові, а в малому містечку біля Познані. Але родина Шимборських переїхала до королівського міста, коли Віславі було 8 років. Відтоді вона жила у Кракові, виїжджаючи звідси рідко і ненадовго. І саме ця обставина страшенно утруднює складення маршруту “Стежками Віслави Шимборської”. Адже відтак тут чи не кожна стежка — це стежка Шимборської. Можна було би піти шляхом почергового називання адрес, за якими мешкала наша героїня, навчальних закладів, куди ходила щодня, місць роботи… 
Та ми підемо іншим шляхом. І почнемо — від королівського замку.

 Отже, королівський замок на горі Вавель над Віслою це — … місце ігор маленької Віслави. Якщо вірити спогадам про довоєнні роки Данути Міхаловської, подруги дитинства нашої героїні, справи виглядали так: “Ми обожнювали Вавель, який тоді був набагато більш доступний, ніж зараз. Можна було гратися на дворику Стефана Баторія, в саду, там, де тепер археологічні розкопки. Зовсім іншим було оточення Вавеля: ми бігли між приклеєних до мурів малих єврейських будиночків, які потім було розібрано, серед розквітлих навесні фіалок, первоцвітів, жовтої мати-й-мачухи”.

Як і кожна порядна краківська екскурсія, наша також, розпочавшись на Вавелі, мусить потроху помандрувати на Старе місто. Отже зазирнімо тут спершу на вулицю Старовісльну. Наша мета — будинок під номером 3/5. Тут була жіноча Гімназія сестер уршулянок, навчальний заклад — елітний і дорогий, куди родина Шимборських віддала на навчання обох своїх доньок — Віславу та її старшу сестру Навою. Цікаво, що, окрім загальноосвітніх предметів, гімназистки вивчали, зокрема, історію мистецтва, спів, латину… Після війни будинок належав Музичній академії, але нещодавно його знову повернули сестрам уршулянкам.

До часів гімназії належить захоплення Шимборської Анатолем Франсом. У поезії Spotkanie (Зустріч) зі збірки “Волання до Єті” знаходимо відгук спогадів тих часів. Поезія малює нам картину Страшного суду і потрапляння грішників до пекла. Серед них — і лірична героїня, покарана за те, що на заняттях у гімназії читала книжку. І от серед юрми в густому димі вона бачить Анатоля Франса. Це ж його книжку вона читала, через нього потрапила сюди! Та незважаючи на прикрі обставини (довкола — нагадаємо — пекло) зустріч ця приємна і радісна: обоє вибухають сміхом. 

Імовірні місця зустрічі Віслави Шимборської з Анатолем Франсом. Фото Г.Романенко

Наступний наш важливий пункт — будівля за адресою Вєлополє, 1. Тут була редакція і друкарня газети Dziennik Polski, у літературному додатку до якого з назвою Walka, як відомо, 14 березня 1945 року, було надруковано дебютний вірш поетеси “Шукаючи слова”. Вам здається, ніби ми вже були тут? Маєте рацію! Озирніться — Гімназія сестер уршулянок — ось там, через дорогу. 

                  Гімназія сестер уршулянок. Фото Г.Романенко 

Значно пізніше, пригадуючи часи своїх перших публікацій, Віслава Шимборська назве людей, згуртованих навколо редакції газети Dziennik Polski, своїм першим літературним середовищем. Це — Будинок літераторів. 

Спілка польських літераторів (Związek Literatów Polskich) організовувала тут літературні середи та суботи. А п’ятниці належали Колу молодих, яке багато років організовував Адам Влодек. У післявоєнний час до Кола належали, зокрема, Славомір Мрожек, Станіслав Лем та Віслава Шимборська. 

Редакція газети Dziennik Polski. Фото Г.Романенко 

Але, звісно, спілкування письменників не можна було обмежити лише певними “вечорами” та “зустрічами”. Про унікальну творчу атмосферу, що тут панувала, знаходимо безліч спогадів.  
Щось довго вже ми стоїмо тут, на Крупнічій, задерши голову до вікон старої кам’яниці.  Із цього дворика чудово видно колишній Будинок літераторів. 

Будинок на Крупнічій, 22. Фото Г.Романенко

У 1978 році в “Лектурах” Віслава Шимборська писала: “Живу у Кракові, а це значить, що коли проходжу біля Вавелю, думаю зазвичай про щось інше, не обов’язково важливіше”. 

Ось так, почали від Вавелю — Вавелем і завершуємо. 

В листопаді 2011 року Віслава Шимборська пережила складну операцію. Померла 1 лютого 2012 року уві сні у власному будинку в Кракові.

Джерело:

http://litakcent.com/2011/07/12/tut-abo-krakiv-vislavy-shymborskoji/