Найкращі книги Германа Гессе

У часи духовної революції 1960-х років книги Гессе отримали величезну популярність серед молоді, що повставала проти звичних меж християнської моралі. 

Гессе народився 2 липня 1877 року в містечку Кальв у німецькій землі Баден-Вюртемберг. Він був сином християнських місіонерів, тому в 1891 році почав вивчати теологію у Маульбронні, але вже за рік залишив це заняття, став спочатку механіком, а потім книготорговцем. У 1912 році Гессе емігрував до Швейцарії, а в 1923 році отримав швейцарське громадянство.

Літературну славу письменник здобув завдяки роману «Петер Каменцинд» (Peter Camenzind, 1904). Успіх цього твору дав змогу Гессе повністю присвятити себе літературі.

Починаючи з роману «Деміан»[de] (1919), Гессе опинився під впливом герметичної традиції, а основною темою його творчості стала ідея поєднання протилежностей. У «Деміані» він сформулював ідею Бога на ймення Абраксас, що поєднує у собі добро і зло, при цьому стоїть по той бік протилежностей. Можливо, вже тоді Гессе знав «Сім настанов мертвим» Карла Юнга, особливо зважаючи на те, що Гессе вивчав психоаналіз в учня Юнга Йозефа Ленга.

Підсумком цього навчання стало написання двох епохальних романів — «Сіддхартха» і «Степовий вовк». У першому з них дія відбувається у часи Будди Гаутами, де, проходячи різні стадії життя від крайнього аскетизму до гедонізму, герой осягає єдність всього і вся, приходячи до своєї Самотності.

«Степовий вовк» — книга з відкритим кінцем, багато в чому є сповіддю й описує стан душі самого Гессе в часи аналізу Ленга як Магічний театр. Неважко прослідити борсання самого Гессе — між світом духу та світом матерії, а також страх впасти в міщанство.

 Його книги стали духовним імпульсом для масового «паломництва до країн Сходу» та відвертання від метушні зовнішнього до погляду всередину.